Досягши ж місця кончини, учинила таку молитву: "Господи Ісусе Христе, Боже мій! Дякую Тобі, що поставив Ти на камені терпіння ноги мої і справив Ти стопи мої, простягни тепер пречесні долоні Свої, що їх на хресті поранив Ти, і прийми душу мою, яку в жертву приношу Тобі заради любові Твоєї. Пом'яни, Господи, що плоть і кров я є, і не попусти, щоб від лютих спитувачів на страшному Твоєму суді явилися зогрішення мої, удіяні в невіданні, але омий їх кров'ю, що її проливаю за Тебе, й уладь, щоб тіло це, котре заради Тебе муками уранене й мечем усікається, невидиме було ворогам Твоїм, котрі гонять мене. Доглянь із висоти своєї, Господи, й на людей, котрі тут поруч є, і настанови їх на світло пізнання Тебе, і тим, котрі закличуть через мене всесвітле ім'я Твоє, дай, що просять на користь, щоб від усіх оспівувалася велич Твоя навіки".
Так помолившись, рече мучителеві: "Кінчай повелене!" Він-бо витяг меча, відсік чесну її голову, і потекло з рани молоко замість крові. Чесні ж її мощі в той-таки час (як бачили те достойні вірні) взяли святі ангели й перенесли їх чесно на гору Синайську на славу Христа Бога, що з Отцем та Святим Духом у єдиному Божестві царює навіки. Амінь.
У той-таки день страждання святого великомученика Меркурія
Декій та Валеріян, нечестиві царі римські, зізвавши князів та бояр своїх, радилися щодо розширення та примноження честі поганих богів своїх і про пагубу та знищення святої християнської віри, й однодумно на те все зболили, поклавши писання до римського капітолію, котре про таке вістило:
"Царі римські, нездоланні переможці, завжди чесні, великі, вірні Декій та Валеріян із боярами.
Оскільки богів наших добродіяння й дари ми пізнали, заодно насолодилися і подаяннями, які нам подавалися від них на ворогів; ще приймаємо від них щедро через добророзчинене повітря і всілякий вид плодів, і пізнали, що вони є нам добродійниками та будівничі загальної нашої користі, — через це одноголосно із боярами радою повеліваємо, щоб усякого чину люди, вільні та раби, воїни ж і не воїни приносили богам пожертви, припадаючи до них і молячись молінням. Коли ж хто дерзне переступити божественне наше повеління, яке, за загальною радою, від нас покладається, того повеліваємо до темниці зв'язаного кинути, а також усіляким мукам віддати. А коли, покаявшись, повинується повелінню, не меншої від нас честі сподобиться. Коли ж хто супротивиться, то після багатьох мук хай прийме мечну кару, або в море вкинений нехай буде, або птицям та псам на з'їжу нехай віддасться. Найбільше ж, коли віднайдуться деякі від християнської віри, оті так нехай будуть скарані, а ті, що повинуються нашому повелінню, великі честі й дари наслідять. Щасливо будьте!"