— Думаєте, це вказівник? — стривожилась Вітторія.

Ленґдон зачудовано кивнув. Ще ніколи в житті він не був так у чомусь впевнений. Це був перший вказівник ілюмінатів. Щодо цього він не мав жодних сумнівів. Хоч Ленґдон і очікував, що скульптура якось «вказуватиме» на наступний олтар науки, він не думав, що це буде так буквально. І янгол, і Авакум — кожен показував рукою кудись у далину.

Ленґдон мимоволі усміхнувся.

— Доволі очевидно, чи не так?

Вітторія раділа, але водночас була спантеличена.

— Я бачу, що вони обидва кудись указують, але вони суперечать один одному. Янгол указує в один бік, пророк в інший.

Ленґдон хмикнув. Вона казала правду. Фігури показували на різні боки. Але Ленґдон уже розв’язав цю задачу. Відчувши приплив енергії, він рушив до дверей.

— Куди ви йдете? — гукнула йому вслід Вітторія.

— На вулицю! — Ленґдон побіг до виходу, знов відчуваючи приємне збудження. — Хочу подивитися, куди вказує ця скульптура!

— Зачекайте! Звідки ви знаєте, яка з двох скульптур?

— Вірш, — вигукнув він через плече. — Останній рядок!

— Хай янголи у пошуку ведуть? — Вона розгублено подивилась на простягнутий палець янгола, і раптом її очі затуманилися. — Чорт забирай!

70

70

Ґюнтер Ґлік і Чиніта Макрі сиділи в мікроавтобусі Бі-бі-сі, припаркованому в затінку на дальньому краю п’яца дель Пополо. Вони примчали сюди вслід за чотирма «альфа-ромео» і стали свідками незбагненного ланцюжка подій. Чиніта, щоправда, досі не розуміла, що б це мало означати, однак сумлінно знімала все па камеру.

Щойно приїхавши, Чиніта і Ґлік побачили, як з автомобілів висипала ціла армія молодих хлопців. Вони оточили церкву. Дехто тримав напоготові зброю. Один — високий, худорлявий чоловік, дещо старший від інших, — повів групу сходами до входу в церкву. Солдати витягли пістолети й пострілами збили замки:і парадних дверей. Макрі нічого не почула й вирішила, що пістолети з глушителями. Тоді солдати зайшли всередину.

Чиніта запропонувала сидіти тихо і знімати все з мікроавтобуса. Зрештою, зброя — це зброя, а з мікроавтобуса було й так непогано видно все, що відбувалося біля церкви. Ґлік не заперечував. З протилежного боку майдану хлопці то забігали до церкви, то знову вибігали на вулицю. Вони щось кричали один одному. Чиніта налаштувала камеру й знімала групу, що обшукувала територію довкола церкви. Усі були одягнені в цивільне, однак у рухах цих хлопців відчувалась військова точність.

— Як ти думаєш, хто це? — запитала вона.