Макрі знову спрямувала камеру на вхід до церкви. Там явно щось відбувалося. Чоловік, схожий на військового, підігнав один з автомобілів до сходів і відчинив багажник. Тепер він оглядав майдан, ніби побоюючись небажаних свідків. Якоїсь миті Макрі вже здалося, що він зауважив їхнє авто, але його погляд не затримався на них. Очевидно, вирішивши, що все гаразд, він витягнув рацію і щось сказав.

Майже миттєво з церкви виникла чи не ціла армія. Солдати, наче американські футболісти після наради на полі, вишикувались нагорі сходів у «стінку» й почали разом спускатися. За ними, і майже повністю прикриті живою загорожею, четверо солдаті щось несли. Щось важке й незручне.

Ґлік притиснувся чолом до скла.

— Вони що — крадуть щось із церкви?

Чиніта гарячковито шукала хоч мінімального отвору в людській стіні. Тільки на секунду, молила вона. Один кадр. Це все, що мені потрібно. Але чоловіки рухалися, як один. Ну ж бо! Макрі не здавалась і, нарешті, таки домоглася свого. Коли солдати почали запихати свою ношу в багажник, між ними з’явився просвіток. Сталося так, що схибив саме командир. Лише на мить, але цього виявилось достатньо. Макрі встигла відзняти свій кадр. Насправді він коштував десятка інших.

— Дзвони до редакції, — сказала вона. — Маємо труп.

А тим часом у ЦЕРНі Максиміліан Колер заїхав на своєму інвалідному кріслі до кабінету Леонардо Ветри й почав методично проглядати його документи. Не знайшовши того, що шукав, Колер переїхав до спальні. Верхня шухляда тумбочки була замкнена на ключ. Колер узяв із кухні ножа і зламав замок.

Усередині виявилось саме те, що він шукав.

72

72

Ленґдон зіскочив з риштовання й обтрусився. Вітторія чекала знизу.

— Нічого не побачили? — Він похитав головою. — Вони поклали тіло кардинала до багажника.

Ленґдон побачив, що Оліветті з кількома солдатами розстелили на капоті одного з автомобілів карту й уважно її розглядають.

— Вони шукають у південно-західному напрямку?

Вітторія кивнула:

— Там не видно жодного храму. Перший звідси — собор Святого Петра.