Ленґдон витер руки й обличчя. Тоді пошукав очима пісуар. Пісуара не було. Лише унітаз. Він підняв кришку.

Стоячи над унітазом, він відчував, як з його тіла виходить напруження і по ньому прокочується запаморочлива хвиля втоми. Його переповнювали дуже суперечливі відчуття. Він смертельно втомився, багато годин не. Їв і не спав; він ішов стежкою світла і став свідком двох жорстоких убивств. А від думки про можливий кінець цієї драми його пронизував жах.

Думай, казав він собі. Але в голові не було жодних ідей.

Він спустив воду, і йому прийшла несподівана думка. Це ж туалет Папи, промайнуло в голові. Я щойно поцюняв у папському туалеті. Він хмикнув. Святий трон.

78

78

Тим часом у Лондоні працівниця Бі-бі-сі швидко витягла касету з приймача супутникового зв’язку і промчала з нею крізь апаратну. Увірвалась до кабінету головного редактора, з розгону вставила касету в його програвач і натиснула play.

Доки касета крутилась, вона переповіла йому свою розмову з Ґюнтером Ґліком, що перебував у Ватикані. До того ж вона щойно з’ясувала у фотоархівах Бі-бі-сі особу людини, яку вбито на майдані Святого Петра.

Додивившись матеріал, головний редактор вийшов з кабінету і задзвонив у дзвіночок. Усі разом припинили роботу.

— Прямий ефір через п’ять хвилин! — оголосив він. — Найкращого ведучого — до камери! Координатори зв’язків із медіями, починайте переговори! Маємо матеріал для продажу! У тому числі фільм!

Координатори миттю похапали візитівники.

— Тривалість фільму? — крикнув один.

— Тридцять секунд, уже змонтований, — відповів головний редактор.

— Суть?

— Убивство, зняте наживо.