Він подивився в інший бік майдану й побачив Макрі. Вона була точно там, де він наказав їй бути — неподалік від знайомої пари. Макрі недбало несла камеру, вдаючи з себе знуджену представницю преси, і все одно привертала до себе більше уваги, ніж хотілося б. У тій частині майдану інших репортерів не було, і туристи час до часу зацікавлено поглядали на її камеру зі знайомою абревіатурою Бі-бі-сі.

Кадри з голим тілом, яке запхають у багажник, що їх Макрі відзняла раніше, у цей момент прокручувались на трансмітері ззаду мікроавтобуса. Ґлік знав, що над його головою зараз летять до Лондона електронні сигнали. Цікаво, що скаже начальство?

Він шкодував, що вони із Макрі не знайшли цього тіла раніше, доки туди не приїхала ціла армія солдатів у цивільному. Він знав, що ті самі люди зараз оточили майдан Святого Петра. От-от мало статися щось надзвичайне.

Медії — правиця анархії, сказав убивця. Ґлік побоювався, що впустив свій шанс першим оприлюднити сенсаційну новину. Він подивився на мікроавтобуси інших інформаційних агентств по інший бік майдану, тоді знову на Макрі, що не відходила від загадкової пари. Щось підказувало Ґлікові, що він і досі в грі...

74

74

Ленґдон побачив те, що шукав, ще за добрих десять ярдів. Білий мармуровий еліпс Берніні чітко вирізнявся на тлі сірих гранітних плит, хоч його постійно заступали туристи. Вітторія теж, очевидно, побачила. Вона міцніше стиснула Ленґдонові руку.

— Розслабтеся, — прошепотів Ленґдон. — Робіть свою піранью, Вітторія послабила руку.

Вони підійшли ближче. Усе навколо здавалося цілком звичним. Майданом бродили туристи, під колонами стояли й про щось теревенили монахині, біля підніжжя обеліска якась дівчинка годувала голубів.

Ленґдон утримався й не подивився на годинник. Він і так знай, що вже майже восьма.

Овальна плита незабаром опинилася під ногами, і вони зупинилися — не виявляючи, утім, особливої зацікавленості — просто двоє туристів, що розглядають чергову пам’ятку.

— West Ponente, — прочитала Вітторія напис на камені.

Ленґдон подивився під ноги на мармуровий барельєф і раптом почувся невігласом. Досі йому навіть на думку не спадало — ні коли читав книжки про мистецтво, ні під час численних візитів до Рима, — що West Ponente може мати якесь особливе значення.

А ж тепер він це збагнув.

Мармуровий блок мав форму еліпса, був близько трьох футів завдовжки, а західний вітер був зображений на ньому у вигляді обличчя янгола. З вуст янгола зривався потужний подих вітру і летів геть від Ватикану... Дихання Бога. Так Берніні вшанував другий елемент... Повітря... Ефемерний зефір, що злітає з вуст янгола. Ленґдон уважно розглядав барельєф, і до нього поступово доходив увесь прихований зміст цієї скульптури. Берніні зобразив повітря у вигляді п’яти окремих клубів... п’яти! Щобільше, по краях медальйону сяяли дві зірки. Ленґдон подумав про Галілея. Дві зірки, п’ять клубів, еліпси, симетрія... Він почувався спустошеним. Голова боліла.