Або принаймні до півночі, подумав Шартран, відчувши, як у нього знову пересохло в роті.

Шартран помахав детектором над лампадами. Там нічого не виявилось. Він не здивувався: адже на моніторі було видно, що контейнер з антиматерією захований у якомусь темному місці.

У протилежному боці ніші в підлозі був отвір, прикритий металевими ґратами. Під ними було видно вузькі сходи, що вели круто вниз. Про те, що лежало там, глибоко під землею, ходили легенди. Дякувати Богу, вони не мусять туди спускатися. Рошер дістав чіткий наказ. Обшукати тільки територію, доступну дня публіки.

— Що це так пахне? — поцікавився він, відвернувшись від і рат. У ніші стояв запаморочливо солодкий аромат.

— Дим від лампад, — відповів йому один гвардієць.

— Більше схоже на одеколон, аніж на гас, — здивувався Шартран.

— Це не гас. Лампади стоять близько до папського вівтаря, і тому в них заливають спеціальну суміш — етанол, цукор, бутан і парфум.

— Бутан? — Шартран боязко подивився на лампади.

Гвардієць кивнув.

— Гляди, не розлий. Пахне божественно, а горить пекельно.

Гвардійці закінчили обшук ніші паліїв і вже вийшли нагору, коли в усіх затріщали рації.

Їм повідомляли останні новини. Гвардійці слухали, затамувавши подих.

Очевидно, виникли нові тривожні обставини, про які не можна було говорити по рації, бо камерарій вирішив, усупереч віковій традиції, увійти до Сікстинської капели й звернутися до кардиналів. Такого в історії Ватикану ще не відбувалося. Однак, подумав Шартран, іще ніколи за всю свою історію Ватикан не опинявся на атомній бомбі чи якомусь її надсучасному відповідникові.

Шартрана втішало те, що камерарій вирішив взяти ситуацію у свої руки. У всьому Ватикані не було людини, яку б Шартран поважав більше. Дехто з гвардійців думав, що камерарій — beatо, тобто релігійний фанат, у якого любов до Бога межує з одержимістю, — але навіть вони погоджувалися... Коли треба було протистояти ворогам Господа; камерарій першим приймав удар і діяв дуже твердо.