За останній тиждень швейцарські гвардійці неодноразово бачили камерарія за приготуванням конклаву й усі зауважили, що він став якийсь різкіший, а погляд його зелених очей — напруженіший. Нічого дивного, вирішили гвардійці: мало того, що камерарій був відповідальний за проведення священного конклаву, він іще й мусив займатися цим відразу ж після смерті свого благодійника — Папи.
Шартран пробув у Ватикані лише кілька місяців, коли йому розповіли, що мати камерарія загинула від вибуху бомби на очах у маленького сина.
Одного спокійного пообіддя кілька місяців тому Шартран наткнувся на камерарія, що прогулювався у садах Ватикану. Той, очевидно, впізнав у лейтенантові новачка і запропонував пройтися разом. Вони говорили про все потроху, і в товаристві камерарія Шартранові відразу ж стало легко й спокійно.
— Отче, — звернувся він, — можна, я поставлю вам одне незвичне запитання?
— Тільки якщо я матиму право дати на нього незвичну відповідь, — усміхнувся камерарій.
— Я запитував про це всіх знайомих священиків, але однаково не розумію, — розсміявся Шартран.
— Що тебе непокоїть, сину? — Камерарій енергійно крокував попереду, і краї його сутани при ходьбі трохи відхилялися.
Шартран глибоко вдихнув повітря.
— Я не розумію оцього
— Ти читаєш Святе Письмо? — усміхнувся камерарій.
— Намагаюся.
— І ти спантеличений, тому що в Біблії сказано, що Бог всемогутній і милостивий?
— Атож.
— Всемогутній і милостивий означає лише те, що Бог все може і всім бажає добра.
— Я розумію, що це означає. Просто мені здається... що в цьому є суперечність.
— Так. Суперечність, по-твоєму, виявляється в тому, що у світі багато страждання. Голод, війни, хвороби...
— Саме так! — Шартран знав, що камерарій його зрозуміє. — У світі відбуваються жахливі речі. Людські трагедії є доказом того, що Бог аж ніяк не може бути водночас і всемогутнім, і милостивим. Якщо Він нас