Камерарій наморщив чоло.
— Думаєш, Він мав би це зробити?
Шартран зніяковів. Може, він переступив межу? Може, це одне з тих запитань, які не заведено ставити?
— Ну... якщо Бог нас любить, то Він може нас захистити. Він мав би це зробити. Виглядає так, що Він або всемогутній, але байдужий, або милостивий, але безсилий.
— Ти маєш дітей, лейтенанте?
— Ні, сеньйоре, — почервонів Шартран.
— Уяви, що ти маєш восьмирічного сина... Ти б любив його?
— Звичайно.
— Чи робив б ти все, що у твоїх силах, аби вберегти його від страждань?
— Звичайно.
— Ти б дозволив йому кататися на скейтборді?
Шартран задумався. Як на священнослужителя, камерарій завжди здавався дивовижно земним.
— Мабуть, що так, — відповів Шартран. — Ну звичайно, я б дозволив йому кататися на скейтборді, але наказав би бути обережним.
— Отже, як добрий батько, ти дав би своєму синові найкращі настанови, а тоді відпустив би його вчитися на власних помилках?
— Я не ходив би за ним по п’ятах і не пестив би його, якщо ви це маєте на увазі.
— А якби він упав і розбив коліно?
— Це навчило б його в майбутньому бути обережнішим.
— Отже, — усміхнувся камерарій, — навіть маючи