Хлопчик упав обличчям у якусь рідину і занурився в неї весь Відчайдушно борсаючись, він натрапляв на гладкі стіни з усіх боків. Якимось дивом йому вдалося сплисти на поверхню.

Світло.

Дуже слабке. Високо над головою. Здавалося, що до нього багато миль.

Він борсався, обмацував стіни, шукаючи, за що вхопитися. Алі всюди був тільки гладкий камінь. Він провалився до якоїсь покинутої криниці крізь кришку. Хлопчик кликав на допомогу...але крик тільки відлунював у вузькій шахті. Він кликав знову й знову. Світло над головою поступово згасало.

Настала ніч.

У темряві час зупинився. Від холоду тіло почало німіти, але він кричав і кричав. Йому ввижалося, що стіни. валяться, щоб поховати його живцем. Руки боліли від утоми. Кілька разів йому здалося, що він чує голоси. Він кричав знову, але голос був якийсь приглушений... наче уві сні.

Ніч тривала, і шахта здавалась дедалі глибшою. Стіни поступово звужувались. Хлопчик упирався в них з усіх сил, щоб вони не зімкнулися остаточно. Він втомився і вже готовий був здатися. Проте відчував, що вода його тримає, охолоджує, заспокоює. За якийсь час він уже не відчував нічого.

Коли рятувальна служба його знайшла, він був майже непритомний. Хлопчик пробув у холодній воді п’ять годин. Через два дні на першій сторінці «Бостон глоб» вийшла стаття «Маленький плавець, що не здався».