— Я її вб’ю.
Ленґдон анітрохи не сумнівався, що вбивця на це здатний. І тому заговорив миролюбніше:
— Думаю, вона б воліла цього... зважаючи на можливу альтернативу.
У відповідь на образу вбивця посміхнувся.
— Ти маєш рацію. Вона розкішна жінка. Це було б марнотратством.
Ленґдон зробив крок уперед, підняв іржавий прут і націлився гострим кінцем просто на вбивцю. Порізана долоня нагадала про себе сильним болем.
— Відпусти її.
Здавалося, вбивця обмірковує пропозицію. Він зітхнув і опустив плечі. Це був чіткий знак, що він здається. Але тієї ж миті його рука різко метнулася вгору. Блискавичний рух темних м’язів — і Ленґдонові в груди полетів ніж.
Ленґдон не знав, від чого в нього підігнулися коліна — від страху чи від смертельної втоми — але, так чи інакше, ніж просвистів у нього над лівим вухом і брязнув об підлогу за кілька кроків ззаду. Убивцю це не збентежило. Він усміхнувся Ленґдонові, який тепер стояв на колінах, стискаючи в руках залізний прут. Убивця залишив Вітторію і рушив до Ленґдона, як лев, що скрадається до жертви.
Ленґдон швидко підвівся і знову наставив на ворога прут. Мокрий гольф і штани прилипли до тіла і сковували рухи. Напівголій убивця був значно меткіший. Рана на нозі, схоже, зовсім йому не заважала, і Ленґдон подумав, що цей чоловік звик терпіти біль. Уперше в житті Ленґдон пошкодував, що не має при собі великого пістолета.
Убивця повільно, немов розважався, обходив його. Тримаючись весь час на відстані, він просувався до ножа на підлозі. Ленґдон відрізав йому шлях. Тоді вбивця рушив назад до Вітторії. Ленґдон знову став у нього на шляху.
— Ще є час, — ризикнув почати перемовини Ленґдон. — Скажи мені, де схована антиматерія. Ватикан заплатить тобі в сто разів більше, ніж ілюмінати.
— Ти наївний.
Ленґдон зробив випад. Убивця ухилився від удару. Ленґдон рушив в обхід довгої лави, тримаючи зброю перед собою. Він намагався загнати вбивцю в кут. В овальному приміщенні. У