— Яка там у вас, американців, є приказка? — жартівливо дорікнув він. — Щось про цікавість і про кота?

Ленґдон не міг зосередитись. Убивця наступав, і він проклинав власну легковажність. Але те, що він побачив, не давало йому спокою. Шосте тавро ілюмінатів? У відчаї в нього вихопилось:

— Ніколи не читав про шосте тавро ілюмінатів!

— Мабуть, таки читав, — глузливо кинув убивця, відтісняючи Ленґдона вздовж овальної стіни.

Ленґдон геть розгубився. Він був упевнений, що ніколи не чув про шосте тавро ілюмінатів. Він відступав, розглядаючись у пошуках бодай якоїсь зброї.

— Досконале поєднання давніх елементів науки, — сказав убивця. — Останнє тавро найбездоганніше з усіх. Проте боюся, ти його так і не побачиш.

Ленґдон відчував, що ще трохи — і він уже взагалі нічого не побачить. Він задкував, гарячковито шукаючи виходу.

— А ти сам бачив це останнє тавро? — запитав, намагаючись виграти час.

— Колись, можливо, мене удостоять цієї честі. Коли я доведу, що гідний. — Він зробив випад у бік Ленґдона, немов забавляючись.

Ленґдон знову відступив назад. У нього було відчуття, що убивця навмисне відтісняє його вздовж стіни до якось конкретного місця. Якого? Озирнутися Ленґдон не мав змоги.

— Це тавро, про яке ти кажеш, — знову запитав він, — де воно?

— Не тут. Очевидно, Янус нікому його не довіряє.

— Янус? — Це ім’я Ленґдонові було незнайоме.

— Вождь ілюмінатів. Він незабаром буде тут.

— Вождь ілюмінатів їде сюди?

— Щоб поставити останнє тавро.