23:12.
Ленґдон збіг униз кам’яним пандусом, що прилягав до муру зсередини, й опинився у внутрішньому дворі. У темряві він помчав довкола круглої будівлі за годинниковою стрілкою. Про минув три портики, але двері всюди були наглухо замкнені.
Він майже оббіг весь замок, коли побачив, що двір перетинає посипана гравієм дорога. Один її край упирався в підйомний міст у стіні, що вів назовні, другий зникав у замку. Дорога вела у своєрідний тунель — великий темний отвір, що зяяв у стіні будівлі.
Тунель вів
Значить, це не той шлях, що треба. Очевидно, ця секція
Ленґдон стояв на порозі темного ходу, що, здавалося, сягає неймовірних глибин Землі, і вагався. Знову подивився на балкон. Він міг заприсягтися, що там хтось рухається.
Високо вгорі вбивця стояв над своєю жертвою. Він погладив її руку. Шкіра була ніжна як шовк. Думка, що за мить він насолоджуватиметься її тілом, п’янила. Цікаво, скільки він вигадає способів, як її ґвалтувати?
Убивця знав, що заслужив цю жінку. Він досконало виконав усе, чого хотів Янус. Вона була військовим трофеєм, і коли він зробить з нею все, що схоче, то стягне її з канапи і поставить на коліна. Вона обслужить його ще раз, востаннє.