— Дайте йому щось одягнути.

Коли Ленґдон, кульгаючи, виходив з лікарні Тіберіна, то почувався бойскаутом-переростком. На ньому був синій комбінезон медика «швидкої допомоги» з «блискавкою» знизу догори і безліччю нашивок, які, очевидно, засвідчували його численні досягнення.

Огрядна жіночка, що його супроводжувала, мала на собі точнісінько такий комбінезон. Лікар запевнив Ленґдона, що вона доправить його до Ватикану за рекордний час.

— Molto traffico, — сказав Ленґдон, нагадуючи супутниці, що всі вулиці довкола Ватикану забиті автомобілями й людьми.

Жінку це, схоже, не збентежило. Вона гордо показала на одну зі своїх нашивок.

— Sono conducente di ambulanza.

— Ambulanza? — Усе зрозуміло. Зрештою, чому б не проїхатися в кареті «швидкої»?

Жінка повела його за ріг лікарні. На бетонному майданчику, спорудженому над водою, стояв їхній транспорт. Коли Ленґдон те побачив, у нього мало не зупинилося серце. Це був старий військовий гелікоптер. На корпусі було написано Aerombulanza.

Він похнюпився.

— Летіти до Ватикану. Дуже швидко, — усміхнулася жінка.

128

128

Радісні й збуджені кардинали гуртом рушили назад до Сікстинської капели. Мортаті ж охоплювало дедалі більше сум'яття. Кардинал вірив у давні чудеса зі Святого Письма, однак те, що він щойно спостерігав, було вище його розуміння. Після сімдесяти дев’яти років самовідданого служіння Церкві такі події мали б сповнити його душу блаженством... запалити щиру, беззастережну віру. А натомість він відчував дедалі більшу тривогу. Щось тут було не так.

— Сеньйоре Мортаті! — гукнув швейцарський гвардієць, що вбіг до коридору.