Усе інше відбулося, як у сні.

Темрява мчить йому назустріч... інстинкти пірнальника повертаються... він автоматично напружує м’язи спини і відтягує носки... глибоко вдихає повітря, щоб захистити внутрішні органи... напружує ноги, готуючись до зіткнення з водою... і нарешті... радіє, що Тібр такий бурхливий... що вода в ньому спінена, з безліччю бульбашок... і втричі м’якша за стоячу воду.

Тоді удар... і чорнота.

Голосне лопотіння брезенту привернуло увагу групи людей, що спостерігали за вогняною кулею в небі. Цієї ночі в небі над Римом видовищ не бракувало... Гелікоптер, що стрімко, як ракета, злітні вгору, вибух неймовірної сили, а тепер от ще й цей дивний об’єм, що звалився з неба в бурхливі води Тібру просто біля крихітного острівця, що має назву Ізола Тіберіна.

Від 1656 року, коли під час епідемії чуми на цей острів звозили хворих, йому почали приписувати містичні цілющі властивості. З цієї причини пізніше тут на руїнах храму Ескулапа збудували лікарню.

Тіло, яке люди витягнули на берег, було сильно потовчене. Потерпілий іще мав слабкий пульс, що видалося дуже дивним Цікаво, подумали люди, чи це завдяки цілющим властивостям Ізола Тіберіна його серце досі б’ється? А через кілька хвилин коли чоловік почав кашляти і повільно приходити до тями, нони вирішили, що цей острів і справді має чудодійну силу.

126

126

Кардинал Мортаті знав, що в жодній мові світу немає слів, щоб описати цю дивовижну мить. Тиша, що запала над майданом Святого Петра від чудесного видіння, промовляла голосніше, ніж цілий хор янголів.

Дивлячись на камерарія Вентреску, Мортаті відчував, як його серце відчайдушно бореться з розумом. Видіння здавалося цілком реальним. Але... як таке можливо? Усі бачили, як камерарій сідав у гелікоптер. Усі спостерігали, як у небі з’явилась вогняна куля. А тепер камерарій стоїть високо над ними на терасі собору Святого Петра. Чи це янголи його туди перенесли? Чи сам Господь Бог дав йому нове життя?

Це неймовірно...

Серце Мортаті дуже хотіло вірити, але розум жадав пояснення. Утім, усі інші кардинали, занімілі з подиву, теж задерли голови; очевидно, вони бачили те саме, що й він.

На терасі собору, поза сумнівом, був камерарій Вентреска. Але виглядав він тепер інакше. У ньому відчувалося щось божественне. Він немов очистився. А може, це дух? Чи таки людина? У яскравому світлі прожекторів його біле тіло сяяло й здавалося невагомим.

На майдані лунали радісні вигуки, плач, спонтанні оплески. Група черниць упала на коліна й голосно заспівала saetas. Натовп хвилювався. Раптом усі разом почали скандувати ім’я камерарія. Кардинали теж приєдналися до натовпу. У декого текли сльози. Мортаті розглядався навколо й намагався осягнути те, що бачив. Невже це відбувається насправді?