Доктор Джакобус помацав пульс чоловіка, якого вони щойно витягнули з Тібру, і вирішив, що тут не обійшлося без втручання Господа. Від удару об воду бідолашний утратив свідомість, і якби цієї миті доктор Джакобус і його помічники не стояли на березі й не спостерігали за небесною виставою, то він неодмінно потонув би, ніким не помічений.
—
— Сер? Ви мене чуєте? Ви знаєте, де ви?
Чоловік знову знепритомнів. Джакобус не здивувався. Після того, як він зробив йому штучне дихання, той виблював чимало води.
—
Усі, хто стояв на березі, заніміли з подиву.
—
— Це він! — вигукнула медсестра, відкинувши чоловікові з обличчя мокре волосся. — Крім того, я впізнаю його твідовий піджак!
Раптом біля дверей лікарні хтось несамовито закричав. Це була одна з пацієнток. Вона бурхливо раділа — підняла до неба радіоприймач і голосно славила Господа. Здається, камерарій Вентреска якимось дивовижним чином з’явився на даху собору Святого Петра.
Доктор Джакобус твердо вирішив, що як тільки його зміна о восьмій ранку закінчиться, він відразу піде до церкви.
Світло в Ленґдона над головою тепер було яскравіше і якесь чистіше. Він лежав на оглядовому столі. У повітрі різко пахло ліками. Хтось щойно зробив йому укол. Одяг з нього зняли.