До зали для нарад ніхто з них не повернувся. Другу половину дня Марсель і Діана гуляли Парижем, петляючи незліченними мостами, які розкинулись над Сеною, неспішно пройшовши весь шлях від острова Святого Луї, розташованого просто навпроти Нотр-Дама, до Ейфелевої вежі.

Після обіду розпогодилось. Під ногами все ще лежало чимало снігу, який під прямими сонячними променями починав швидко танути, перетворюючись на великі й місцями глибокі калюжі, проте над головою сяяло сонце, а рівний, помірний вітер, наче двірник, що підмітає подвір’я, прочистив небо, відігнавши хмари за горизонт.

Коли сонце зайшло, а на небі з’явилися перші зірки, обоє відчули, що зголодніли, і заскочили до першої кав’ярні, яку помітили неподалік метро «Bir Hakeim». З вікон було видно Ейфелеву вежу, на якій поступово засвічувались вервечки різнокольорових вогнів ілюмінації.

Замовивши страви, Марсель Лакруа вирішив, що Діана достатньо заспокоїлась, щоб повернутись до сварки під час ранкової наради.

— Ти хоч усвідомлюєш, що своїми копаннями підставляєш літак?

Діана задивилась у вікно на витягнутий у небо шпичак Ейфелевої вежі, гріючи пальці на келиху із щойно принесеним гарячим глінтвейном. Її обличчя пашіло живим теплом після спонтанного ураганного сексу і тривалої прогулянки під відкритим небом. Вона не відповіла, лише непевно знизала плечима.

— Ти граєшся з вогнем, — продовжив француз. — І ВЕА, й EASA шукають, на кого перекласти провину за катастрофу. Потрібно кинути когось на розтерзання пресі й публіці, хай навіть для проформи. Якщо причина не в поганій видимості і не в пілотах, то є ймовірність, що щось негаразд із вашим літаком. Навіть якщо це не так, нишпорки з агенції авіаційної безпеки можуть вчепитися в цю версію. А коли EASA візьметься розгойдувати свій маховик, зупинити його буде напрочуд важко. Після цього ДП «Аронову» можна забути про французький ринок назавжди.

Діана перевела погляд на келих із гарячим вином і спеціями:

— Ми ще нічого не знаємо напевно. Можливо, винні пілоти, хтозна… Треба почекати результатів розшифрування розмов у кабіні від Дениса. А ще краще — почути, що скаже Радислав Ротко.

— Так, поговорити з пілотом нам геть не завадило б, — зітхнув Марсель.

Українка несподівано звела голову і посміхнулась:

— Можна я дещо запитаю, тільки ти не смійся, якщо це видасться тобі кумедним.

— Запитуй, — сяйнув рівними зубами Марсель. — Обіцяю, що не реготатиму.

— Коли начальник наземних служб… як його?

— Робер Паск’єр.

— Так… коли під час суперечки Робер Паск’єр сказав, що Пеллерін половину життя обстрілював літаки мертвими курками, то що це було?