Несподівано мільярдер нахилився до переднього сидіння і щось неголосно промовив над вухом водія. Автомобіль почав сповільнюватись.

— Я хочу попросити ще дещо, — внутрішньо напружившись, сказав Авер’янов.

Гараган роздув ніздрі:

— Ти серйозно? Покайся, злидню! — він розсміявся низьким клекотливим сміхом. — Того, що ти щойно ляпнув, достатньо, щоб я закопав тебе під отим туалетом, — Авер’янов не зразу зауважив, що «Rolls-Royce» спинився, з’їхавши на узбіччя; за кілька метрів від авто височіла автобусна зупинка, з північного боку її стіну підпирала купа злежалого снігу, далі звивалась розтоптана до тванюки стежина, що впиралась у бетонний туалет із перекошеними дверима.

Водночас щось у голосі Ельдара підказувало Григорію, що на цей раз багатій жартує. Збагнувши, що Ельдар Гараган не відмовляється від задуму приватизувати концерн «Аронов», Авер’янов також усвідомив, що потрібен Гарагану, без нього олігарх не впорається, а тому, набравшись сміливості, попрохав:

— Я хотів би, щоб, коли все владнається і небезпека мине, ви посприяли тому, щоб Анато…

Гараган вибухнув:

— Слухай, костогризе, ти можеш говорити нормальною мовою?! Можеш нормальні слова використовувати?

Росіянин облизав губи, відчуваючи, що піт виступає на обличчі — на скронях, на лобі і навіть на верхній губі:

— Допоможіть усунути Реву, коли все вляжеться.

Постукуючи пальцями по сидінню, Ельдар Гараган перебирав у голові варіанти.

— Він думає виходити на пенсію? — негучно запитав мільярдер.

— Ні… наскільки я знаю, то ні.

— То як ти хочеш, щоб я його усунув?

— Він не справляється, — запекло випалив Авер’янов.

— Це не тобі вирішувати.

— Він не справляється вже зараз!

Гараган зазирнув просто в очі Авер’янову (на цей раз росіянин витримав без зусиль), зробив двозначний жест рукою, наче відмахуючись від невидимої мухи, і відвернувся до вікна.

— Я подумаю, — знехотя погодився він.

— Дякую! — вперше за поїздку на обличчі росіянина блиснуло щось, схоже на посмішку.