«Спокійно. Все добре. Принаймні поки що нічого страшного не трапилося», — наче мантру повторив він про себе. Злість нарешті вляглася.

— Я не буду з тобою сперечатися, — плоским, звично-розважливим тоном сказав Григорій. — Тебе усунуто від розслідування авіакатастрофи. Мій секретар щойно телефонувала в готель і скасувала бронювання на подальші дні — ти мусиш виїхати негайно. Літак за тобою не присилатимуть, добирайся до Києва регулярними рейсами. Картку також заблоковано. За квиток заплатиш готівкою, яку я видав тобі в Києві.

— Я не впевнена, чи зможу вилетіти сьогодні, — ошелешено промовила Діана. Вона не усвідомлювала, чим аж так допекла керівництву.

— Це не мої проблеми. Потрібно було брати трубку вчора ввечері. Переночуєш в залі очікування аеропорту. У понеділок чекаю тебе в офісі з детальним звітом про відрядження. І не дивуйся, якщо тебе «нагородять» за нього суворою доганою, — ти знехтувала наказом свого безпосереднього керівника.

Пішли короткі гудки. Діана, з огидою відклавши телефон, втупилася у вікно.

— Що сталося? — м’яко, ненав’язливо поцікавився Марсель Лакруа.

— Пеллерін розказав моєму босу про сварку на вчорашній нараді.

— Що?! — Марсель недовірливо вирячився. За секунду він збагнув, що Діана не жартує, і на зміну недовірі прийшов гнів.

— І схоже на те, що він розказав власну версію вчорашніх подій, — додала вона.

— Негідник, — щиро обурився Марсель, випираючи губи. — Таки треба було гепнути кілька разів у його нахабний гарбуз.

За інших обставин Діана розсміялася, а так кутики губ лишалися опущеними. Їй було не до сміху, ба більше — хотілося плакати. Вона пообіцяла собі, що не пробачить Григорію Авер’янову й обов’язково відплатить йому за батька, що «згнив у могилі», але наразі не знала як: спалений самописець, незрозумілий зв’язок вищого керівництва АНТК з Пеллеріном, таємничий незнайомець на летовищі — усе змішалося, злиплося в голові. Клубок видавався занадто заплутаним.

— Навіщо він так учинив, Марселю?

— Не знаю…

— Мене відсторонюють від розслідування. Я мушу негайно повернутися до України.

— Це безглуздя! — ляснув по столу Марсель. — У нас ще стільки роботи.

— Мабуть, замість мене пришлють когось іншого.

— Я перетру Пеллеріна на порох, — глухим грудним голосом витиснув француз.

Діана подивилась на нього і, поміркувавши, замотала головою:

— Не зараз. Не чіпай його поки що. Будь ласка.