Діана закрила кран і, обережно переступаючи через розкидані по підлозі речі, пішла до великої кімнати.

Спарена з кухнею зала нагадувала приміщення, що постраждало від урагану V рівня. Шпалери обгризені, мікрохвильова пічка на підлозі, спинка дивана розшматована так, наче очманілий від ломки наркоман намагався знайти заховані в ній наркотики, повсюди котяче лайно. Пройшовши до кухні, Діана зрозуміла, звідки взявся сморід. Грубодупенко вивалив на підлогу вміст сміттєвого пакета, який вона забула викинути перед від’їздом.

«Начувайся, — дорікнула вона сама собі. — Тепер будеш знати, як залишати сміття».

Кухонну плиту й стіл устилали уламки посуду. Грубодупенко поставився до справи відповідально і розбив усе, що можна було розбити.

Діана повернула голову направо і зиркнула на холодильник. Нижню частину дверцят фантастично подряпано. «Він намагався його відчинити, — жінка блукала квартирою, наче в кошмарному сні, подумки відзначаючи і підраховуючи збитки. — Там були котлети… Блін, якби я залишила їх на столі, цього всього не сталося б».

Раптом холодок шугонув по спині, і Діана рвучко розвернулась. Де Грубодупенко? Де він зараз? Кота ніде не було.

— Котику, — покликала вона. — Рижику, ти де? — «Виходь, падло, я тебе вб’ю».

Щось хруснуло під ногами. Діана опустила погляд і побачила, що наступила на скло.

«Що за?..»

Піднявши голову, вона вперла здивований, уже майже наляканий погляд у стелю — пусто. НІЧОГО. Замість підвісної лампи стирчали уривки двох електричних дротів.

— Як? — уголос запитала вона, ошелешено водячи очима навкруги. — Як можна було відірвати люстру?!

Самої люстри також ніде не було.

Залишалася спальня, щоправда, Діана боялась — і їй не було через це соромно — туди заходити.

— Грубодупенку, агов!

У коридорі озвався мобільний телефон, і Діана з переляку ледь не йойкнула. Вона побігла до сумок, автоматично переконалась, що двері зачинено, витягла телефон, захопила із собою пакет з продуктами і повернулась до великої кімнати. Телефонував Анатолій Рева.

«Тільки його мені не вистачало», — подумала Діана, розуміючи, що не відповісти не може.

— Доброго вечора, Анатолію Захаровичу, — чемно привіталась вона. І в ту мить на порозі кімнати з’явився Грубодупенко. Широко розставивши передні лапи, роздратовано смикаючи хвостом, котяра впер важкий, мов гиря, погляд у хазяйку. Око люто виблискувало.

Діана відступила, несвідомо шукаючи щось для захисту. Помітивши пластикову трубу від пилососа, сховану за холодильником, вона нагнулась і взяла її у вільну руку. Так спокійніше. Грубодупенко із презирством спостерігав за хазяйкою.