— МЯ-МЯ-А-АВ!!! Ш-Ш-Ш! МЯ-А-А-У!

— Діано, що це там таке?

— Це мій кіт… пробачте… він сьогодні трохи без настрою.

— Ти ненароком нічого йому не прищемила? — Грубодупенко знаходився достатньо близько, щоб Анатолій Захарович міг чути його репет і войовниче завивання.

— Е, ні. Це він через їжу.

— Тобто?

— Він не їв нічого чотири дні. Весь час, поки я була у Франції.

«А кричить так, наче його не годували рік», — подумав Рева.

— Узагалі нічого? — перепитав чоловік.

— Ну, майже. Нічого, крім вазонів.

— Як ти його терпиш?

Діана сотні разів чула подібне запитання від усіх, хто хоч раз стикався зі свавільним характером Грубодупенка. Тисячі разів вона сердилась на кота, коли той без причини починав кусати її за ноги або, приходячи з гульок брудним і мокрим, розносив багно по всій квартирі. І попри це, виганяти його Діана не мала наміру. У голові блиснув спогад: той день, коли вона вигнала Гену. Вона трималася до темряви, вдаючи, що нічого не відбулося, переробила купу справ і, тільки вклавши Артема й Даню спати, розплакалася. Вона ще ніколи не почувалась настільки самотньою, покинутою й нікому не потрібною, як того холодного осіннього вечора. Грубодупенко, тонко відчуваючи пригнічений стан хазяйки, терся поруч, ліз на руки, щось навіть тихо муркотів. О десятій вечора кіт, за звичкою попросився надвір, — на роботу. Діана попрохала його не йти; у ту мить у цілому світі не існувало жодної істоти, з якою вона могла б лишитись і поговорити, і жінка почала розмовляти з котом. Грубодупенко вагався, але від дверей не йшов. Зрештою Діана випустила його. Як же вона здивувалась (і як зраділа!), коли за десять хвилин почула, як кіт шкрябається під дверима. Він ніколи не повертався так рано. Він або йшов і приповзав знесиленим, часом побитим, під ранок, або сидів удома, якщо надворі лютувала негода. Того вечора, розуміючи, що потрібен хазяйці, кіт повернувся й усю ніч не відходив від неї: лежав біля голови, лоскотав вусами вухо й щоки і заспокійливо муркотав. Грубодупенко залишився поруч тоді, коли від неї відвернувся весь світ, і тому Діані чхати було на те, що про котяру думають інші.

Кахикнувши, вона відповіла Анатолію Захаровичу:

— Вважайте, він член сім’ї, ну, трохи неврівноважений, звісно; у нього, як ви чули, очевидні проблеми з контролем гніву, але в сім’ї, як відомо, не без виродків — мушу миритися.

Тим часом Грубодупенко, схопивши ковбасу в зуби, побіг до спальні. У кухні залягла незвична тиша.

— Зрозумів, — сказав Рева. — Я, власне, турбую тебе з приводу звіту.

Діана напружилась, міцніше стискаючи блискучу пилососну трубу.