— «Підтверджую. Сідаємо!»

— Це він… — одними губами промовила Марина. — Він завше говорив із кумедним акцентом, надміру пом’якшуючи англійські звуки, які не вдавалось вимовляти правильно.

— Мамо!

Діана і Марина одночасно озирнулися. У коридорі, приставивши пальчики до правої стіни, стояла Оленка.

— Мамо, чому ця жінка розпитує про тата?

Коли Марина, неправильно потрактувавши мету Діаниного візиту, зірвалася, Діана Столяр відчула розчарування і більше нічого, зате, побачивши дочку Марини, перелякалась не на жарт. Очі Оленки Ротко випромінювали безкомпромісну всепожираючу ненависть, а м’який дитячий голос тільки підсилював страхітливий ефект.

Доччині слова опам’ятали Марину.

— ГЕТЬ!!! — заверещала вона, підхоплюючись. Сльози, шмарклі і слина розлітались навсібіч від перекривленого лиця. — ГЕТЬ ЗВІДЦІЛЯ!!!

— Мамо… — Оленка не плакала і не кричала, та це лякало найбільше.

Діана раптом відчула себе учасницею фільму жахів. На неї сунули знавісніла жінка і її дочка, причому поведінка останньої страшила до різі в животі. Діана подумала, що могло би статися, якби в межах досяжності в кухні висіли ножі чи будь-які інші речі, що згодилися б у якості зброї.

Плеєр ніхто не спиняв, і яйцеподібний динамік наповнював залу останніми вигуками пілотів, очевидно не сприяючи мирному залагодженню конфлікту.

Згрібши «яйце» і плеєр зі стола, Діана кинулась праворуч — у напрямку коридора. На дорозі постала Оленка; жінка штовхнула дівча, припечатавши її до стінки. Дванадцятирічна дівчинка хвицнулась у відповідь, ввігнавши Діані під ребра кулачки.

Марина Ротко видала нечленороздільний звук, схожий на ревіння пораненого звіра, і кинулась на гостю. Діана, не озираючись, майнула вздовж коридора, вихопила з вбудованої в стіну шафи куртку, іншою рукою підхопила з підлоги сумку. Серцю стало тісно в грудях. З-поза спини долітали схлипи й охкання. Був момент, коли Марина майже схопила її за волосся. У коридорі, що вів до виходу з квартири, клубочилась пітьма, і Діані приверзлося, наче вона перенеслася до похмурих печер, показаних у «Спуску», де перетворилась на одну з героїнь, за якою женуться розлютовані, спраглі людської плоті монстри. Відчуття виявилось настільки сильним, що серце заледве не випурхнуло з грудей.

За секунду Діана вирвалась на сходову клітку і, так і не оглянувшись, задріботіла сходами вниз, здригаючись щоразу, коли, обтираючи стіни під’їзду, її наздоганяли сповнені розпачу й люті викрики Марини Ротко:

— ГЕТЬ! ЗАБИРАЙСЯ ГЕТЬ, КУРВО! БУДЬ ТИ ПРОКЛЯТА!! ЯК Я НЕНАВИДЖУ ВАС УСІХ!!!