— Ви покараєте винних? — очі Марини запалахкотіли. — Пообіцяйте, що зробите так, щоб усіх причетних до авіакатастрофи притягнули до відповідальності! Я розумію, що хлопчина за кермом снігоочисника ні в чому не винен. Але ж був хтось, хто випустив його на льотне поле, хтось, хто через недбальство дозволив йому виїхати на діючу смугу…

Діана втямила, що господарка не слухає її, і заговорила рішучіше:

— Марино, мені здається, катастрофу можна було відвернути. Звісно, безпосередню відповідальність покладено на служби аеропорту Париж-Північ, але є неув’язки, що не дають мені спокою. Щось негаразд у записах «чорної скриньки», і поки що я не спромоглася зрозуміти, що саме. Я переконана: Радислав Ротко і Метью Ріґґсон могли зреагували вчасно, мали час, щоб скасувати посадку і повести літак на друге коло, але з якоїсь причини цього не сталося. Я прийшла до вас, щоб дати прослухати запис…

Тепер уже Марина обірвала співрозмовницю:

— Ви хочете сказати, що винен Радислав?!

Діана клацнула зубами, ледь не відкусивши кінчик язика. Вона геть не очікувала, що Маринині думки потечуть таким руслом. Катастрофічно неправильним руслом.

— Ні, ні! Марино, я не це мала на увазі!

Лють перекосила обличчя господарки. Верхня губа по-вовчому задерлась, відкривши верхній ряд зубів. Нижня затрусилася, зрештою затремтіло все підборіддя. Карі кришталики розширились, затопивши лиховісною чорнотою очі. Марина скидалась на божевільну:

— Ви, як завжди, хочете спихнути все на пілота?!!

«Господи, що я наробила?!»

— Марино, вислухайте мене…

— Ви припхались до мене в дім, посадили навпроти фотографії загиблого чоловіка і намагаєтеся довести, начебто це він винен у тому, що на злітну смугу викотився гігантський снігоочисник?! — тремтіння з нижньої щелепи передалось на решту тіла. Марину трусило як у пропасниці. З грудей на шию поповзли червоні плями з розкошланими, немов у грозових хмар, краями.

«Все, — подумала Діана. — Усе пропало. Я ж знала, що не варто було сюди йти». Кисле розчарування затопило груди. Діана більше не відповідала, розуміючи, що Марина не почує її слів, але здаватись не збиралася. Правою рукою вона схопила кінець приєднаного до «яйця» дроту і, притримуючи плеєр лівою, встромила штекер у триміліметровий роз’єм.

— Ви… — раптом крик обірвався, і наступне слово дружина Ротка промовила тихо, з лячною холодністю. — Геть… Геть з мого дому, суко.

«Пан або пропав», — Діана відчувала, що наривається, що переходить усі межі, будь-якої миті Марина може кинутись на неї, взявшись висмикувати волосся, але не могла піти, не спробувавши отримати відповідь. Радислав Ротко мертвий, йому нічим не допоможеш, зате відповідь Марини — жінка була в цьому впевнена — матиме вплив на життя тисяч і тисяч людей, майбутніх пасажирів «ААРОНа 44».