Риси обличчя Авер’янова затверділи, лють деформувала пухкі губи.

— Обґрунтуй! Доведи це, — він зловтішно розсміявся, — без Дениса.

Діана набрала в груди повітря:

— Я вже довела.

— Що? Як?

— Марсель Лакруа, слідчий з агенції ВЕА, надіслав мені аудіофайл із записом розмов у кабіні, а також інший файл, на якому зафіксовано переговори диспетчера з пілотами рейсу 1419. До обох файлів додано текстові стенограми із вказівкою часу, коли прозвучала та чи та репліка. Порівнявши час для однакових фраз на обох записах, я легко виявила різницю в три секунди.

Губи, щоки і підборіддя Авер’янова затремтіли, в очах з’явилося щось вовче.

— Я намагався по-доброму, ти не захотіла, — чоловік дістав з кишені знімок Діани та її синів і запустив гладенькою поверхнею стола. — Ну і нехай, тобі ж гірше.

— Що це? — Діана взяла фотографію, і весь світ вихором закрутився навколо неї. До горла підкотив усіяний шпичаками й колючками свинцевий клубок.

— Це я добив Радислава Ротка, і за моїм наказом сьогодні закатали в асфальт Дениса. Я кажу це, щоб ти зрозуміла, що гірше мені не стане, якщо я зламаю карки двом шмаркачам.

— ВИ НЕ ПОСМІЄТЕ! — тепер уже Діану затрусило так, що перед очима з’явилися сріблясті мушки. Тканина її притомності рвалася, моментами вона переставала розуміти, де знаходиться і що відбувається. Вона кусала губу, благаючи Бога розбудити її, молячись, щоб цей кошмарний сон обірвався.

— Уже посмів, — витиснув Авер’янов і подався вперед: — Слухай мене, курво. Твої байстрюки в мене, сховані в надійному місці, і я триматиму їх там доти, доки пристрасті навколо історії з «ААРОНом» остаточно не вляжуться. Нехай вони будуть запорукою твоєї відданості концерну «Аронов».

— Ні! — хрипнула Діана. Сльози двома нестримними струмками зацебеніли з очей.

— Я прослуховую всі твої телефони, Діано. Не віриш? Сьогодні вранці ти розмовляла з Марселем Лакруа, потім із тобою говорив програміст, і ви домовились про зустріч на площі Перемоги. А тому я не раджу тобі звертатися в міліцію, жалітися хрещеному і тим більше — телефонувати Марселю. Один такий дзвінок — і від твоїх синів залишаться лише скальпи.

Авер’янов блефував. Поводився, наче картяр за покерним столом з парою нікчемних двійок на руках. У нього не було виходу на «есбешників» Шафіна, відповідно, він більше не міг підслуховувати розмови Діани. Він навіть не знав, чи встиг Карий викрасти малих. І в той же час іншого вибору в росіянина не було: показавши, що знає про трьохсекундний зсув у розшифрованому записі переговорів у кабіні, Діана вибила ґрунт з-під його ніг.