72

22 лютого 2013, 14:35 (UTC +2) Микільська Борщагівка, Київ

Даня плакав увесь час, доки Гена запаковував його в комбінезон, а потім у товсту зимову курточку, продовжував хникати на вулиці, не розуміючи, чому його відірвали від такого захопливого процесу розбирання дідової залізниці та примусили пертися на холод. Геннадій, стурбований останніми словами і сльозами в голосі Діани, не дуже його заспокоював.

Винісши з під’їзду, Гена поставив сина на землю. Даня тут-таки присів навпочіпки, показуючи, що не має наміру нікуди йти.

— Підеш пішки? — помалу заводячись, запитав чоловік.

Малий тільки сердито пирхнув у відповідь.

— Я не мама, я з тобою панькатись не буду, — тихо промовив Гена і підняв Даню на руки.

Данило ввімкнув сирену і став звиватись, наче в’юн, впираючись одночасно і руками, і ногами. Поки вони спустились уздовж довжелезного висотного будинку до вулиці Тулузи, Гена геть зіпрів.

— Припини! — прикрикнув він на сина. Але Даня не збирався заспокоюватись.

— Гена, а-а-а-а-а-а-а! А-а-а-а-а-а! А-а-а-а-а!

Розуміючи, що хлопчак зараз зіпріє і може ще більше застудитися, Гена розсердився на Діану. «Що такого могло трапитись, щоб їй раптом закортіло кудись ховати малих?» Він перейшов вулицю і навпростець, дворами, заспішив до Діаниного будинку, неподалік якого знаходився дитячий садок № 249.

Відійшовши від вулиці Тулузи на півсотні метрів, Геннадій несподівано помітив, що слідом за ним ув’язався двометровий плечистий ґевал. Гена зауважив його, коли переходив дорогу, а після того, умисно двічі обертаючись, незмінно натикався на незнайомця за своєю спиною. Насторожувало те, що обидва рази здоровань дивився точно на Гену, не криючись і не ховаючись, а також те… що він швидкими темпами скорочував відстань.

— Що за фігня? — занепокоївся Гена.

— А-а-а-а-а!

— Ану цить! — шикнув він на Даню, і той, певно, відчувши щось у татковому голосі, затих, сторожко визираючи з глибокого капюшона.

На незнайомцеві були темно-жовті лижні штани, куртка до стегон з водонепроникного матеріалу синього кольору і низько напнута спортивна шапка. Через високо піднятий комір і шапку, що налазила на лоба, Гена не міг розгледіти лице переслідувача, хоча не сумнівався, що ґевал не зводить з них очей. Можливо, Гена не зауважив би здорованя так швидко, якби не його вражаючі габарити: під цупкою матерією куртки пружинили здоровенні біцепси, довгі руки і Т-подібний торс із осиною талією наштовхували на думку про професійного борця чи боксера. Такий зразу привертає увагу, особливо, коли поряд немає інших людей.