Залишаючи територію серійного заводу «Авіант», Олексій Рудик несподівано збагнув, що не зможе зв’язатися з Діаною, оскільки забув свій мобільний телефон на столі в кабінеті Анатолія Реви.

70

22 лютого 2013, 13:47 (UTC +2) Серійний завод «Авіант», Київ

Діана забула перепустку вдома, через що їй довелося чекати на прохідній «Авіанта», поки охоронець дізнається, чи можна її впускати. Зрештою сторож дотелефонувався куди слід і оформив Діані тимчасову перепустку.

У таксі, дорогою до заводу, вона змогла опанувати себе настільки, наскільки це було можливо за нинішніх обставин. Принаймні Діану більше не стрясало від неконтрольованих ридань.

Вона швидко піднялась на найвищий поверх головного офісу і зайшла до приймальні Анатолія Реви.

— Можна? — запитала в секретарки, не помічаючи або не надаючи значення незвичній блідості її обличчя.

Та кивнула, не підіймаючи голови від комп’ютера:

— Вас чекають.

Діана постукала, зайшла до просторого кабінету, зачинила за собою двері і лише тоді побачила Григорія Авер’янова, який розсівся в кріслі Реви. Вона не стрималась і приглушено скрикнула. Авер’янов стискав у правій долоні масивну невисоку склянку із товстим денцем, на третину заповнену віскі, вказівний палець лівої підніс до вогких повних губів.

— Тс-с-с… — а тоді поманив Діану до себе.

Жінка розуміла, що їй потрібно тікати або хоча б покликати когось на допомогу, але не поворухнулась і не зронила ні слова. Паралізована в’язким поглядом Авер’янова, вона, наче кролик до пащі удава, маленькими кроками наблизилась до стола переговорів. Вона не вірила, що все це відбувається з нею.

— Ближче, підходь ближче, не бійся, — по-котячому хурчав Григорій Авер’янов, — я не буду кричати на весь офіс, Діано.

— Що ви тут робите? — впершись правим стегном у стіл, затинаючись, запитала Діана.

— Присядь. Нам треба дещо обговорити.

Вона стояла на місці.