Пан або пропав.

— Я триматиму шмаркачів у себе, поки не владнаю із цим клятим розслідуванням. І до того часу ти будеш робити те, що я накажу, і говорити лише те, що я захочу. Все зрозуміло?

Діана мовчки плакала.

— ТИ ЗАТЯМИЛА?! — рявкнув Григорій Авер’янов.

Розмазавши руками сльози, вона кивнула.

— А тепер пішла геть, — росіянин зморено відкинувся в кріслі. Вперше в житті він не знав, що робити далі.

Забравши фотографію, Діана кулею вилетіла з кабінету.

71

Діана мчала коридорами, не дивлячись під ноги.

Відшукати в контактах номер Гениного телефону вдалось лише з третього разу. Вона натиснула кнопку «Виклик» і, тихо квилячи від нехорошого передчуття, приклала мобілку до вуха.

— Привіт, — озвався Гена.

Рівний, стриманий голос чоловіка частково заспокоїв її. Хіба він не зателефонував би їй, якби Даню викрали?

— Данька… Данька… — захлинаючись слізьми, пролепетала Діана.

— Що з тобою? Агов, Діано, ти чого?

— Данька! — верескнула вона. — Де він?!

— Та живий наш Данька, чого ти кричиш, як недорізана. Температура 36,9°. Правда, полізли шмарклі.

— Він біля тебе?

— Добрався до таткової залізниці, тепер її не можна запустити. Батько відкрутить мені руки і потім заб’є ними до смерті. Дати тобі його?