Коли Геннадій вставив другий ключ у верхній замок, обтягнута спортивною шапкою голова здорованя випірнула у прольоті між шостим та сьомим поверхами. Побачивши Гену, ґевал переможно загарчав.

Гена повернув ключ у замку, не випускаючи в’язки, намацав долонею ручку дверей і потягнув їх на себе. Йому хотілось закричати, покликати на допомогу, але страх стиснув горло, налив свинцем язик і намертво зчепив щелепи.

Здоровило одним ривком перелетів половину сходів, що відділяли його від сходової площадки сьомого поверху. У цю мить Гена зрозумів, що не встигне. Він зняв Даню з плеча і буквально закинув його в коридор квартири. Дворічний малюк пролетів три метри і, впавши на підлогу, розпачливо залементував.

«Врятувати Даню… врятувати малого за будь-яку ціну…»

Із шалено виряченими очима Гена рвонув слідом за сином і навіть устиг ускочити до квартири. Йому не вистачило сотої долі секунди, щоб захряснути за собою двері і замкнути їх ізсередини. Лежачи на підлозі та метеляючи ручками, Даня дзвінко голосив.

Гиркаючи, наче розлючений ведмідь, ґевал шарпнув двері на себе. Гена випустив ручку, розвернувся і двома кулаками вдарив нападника в груди. Той навіть не похитнувся. Не розмахуючись, він бахнув правою в сонячне сплетіння, на секунду спинивши несамовите калатання Гениного серця, після чого майстерним лівим хуком, який влучив просто у вухо, звалив Гену на підлогу. Ґевал спробував переступити через поваленого чоловіка й дістатися дитини, але Геннадій лишався при свідомості і взявся лупити нападника ногами. Випадково, не прицілюючись, він влучив громилі в пах, примусив його зігнутись, а тоді, схопивши руками за полу куртки, повалив на себе.

— ДОПОМОЖІТЬ! — горлянка нарешті звільнилась від заціпеніння. — ДОПОМ…

Ґевал змінив свій план. Розуміючи, що перекриває єдиний вихід з квартири, і малюк, відповідно, не зможе втекти, він вирішив спершу придушити батька, а потім забирати малолітка. Міцні руки зі шкарубкими пальцями обвились довкола Гениної шиї, урвавши крик про допомогу. У той момент Гена вперше його роздивився: бездумні, витрішкуваті, немов у жаби, очі — пусті, водянисті, без жодної іскри; бліде обличчя, всіяне бузковими слідами від прищів; масивний, скривлений ніс. Геннадій захрипів, учепившись руками в передпліччя і намагаючись відштовхнути «беркутівця» ногами. Спроби опиратися виявились марними: суперник був кілограмів на двадцять важчим і вдвічі дужчим за Гену. Буквально через кілька секунд у Гени потьмяніло в очах і заклало вуха. Ноги безвольно опустились, язик вивалився з рота; Гена збагнув, що задихається і… помирає.