Даня, піднявшись, стояв у кутку, схопившись рученятами за дверну раму між коридором і Гениною кімнатою, й жалібно квилив, спостерігаючи, як широкоплечий здоровило душить його татка.

А тоді пролунало глибоке, оглушливе «гуп!», і Гена відчув, що йому на лице закапала тепла і в’язка рідина. Спливло секунд двадцять, перш ніж чоловік збагнув, що ґевал більше не душить його і він може дихати. Він розплющив очі; зір поступово відновлювався.

— Що за херня? — над Геннадієм стояв Борис Веніамінович Ковпачок, його батько — присадкуватий чоловік з короткою шиєю, зовсім не схожими на Генині вузькими очиськами холодного синього кольору і велетенською залисиною, яку він намагався приховувати, зачісуючи на неї волосся, що росло над вухами. У руках Борис Веніамінович стискав товстий металевий циліндр, пофарбований блакитною фарбою, з блискучою висувною штангою всередині, яким він щойно огрів двометрового душителя.

Гена висунув язика, але сказав нічого не зміг.

— Хахаль якоїсь твоєї колишньої? — Генин тато штурхнув ногою непритомного ґевала. — Я тобі казав, що колись ти поплатишся за те, що не вмієш тримати себе в штанях.

— Я не знаю, хто це, па, — прохрипів Гена, несподівано збагнувши, що все обличчя залляте кров’ю. Не його — кров’ю з голови нападника.

— Налякали дитину до смерті, ідіоти, — пробурчав Борис Веніамінович.

Даня захлинався плачем.

— Па, я уявлення не маю, хто це, — Гена подивився на дивну металеву штукенцію в руках батька і запитав: — А це що? І що ти тут робиш?

— Це телескопічний циліндр двосторонньої дії від електровоза ДС3. Де я його взяв, тебе не стосується. — Генин батько за давньою радянською традицією цупив з депо все, що погано лежить. — Хай буде — у хазяйстві знадобиться.

Гена знав, що телескопічний циліндр потрібен у домашньому господарстві приблизно так само, як крупнокаліберна гармата в церкві, але промовчав, розуміючи, що сталева штукенція щойно врятувала йому життя.

— За Києвом-Волинським зійшов з рейок товарняк, — Борис Веніамінович відповів на друге запитання, — причому зійшов так, що пошкодив обидві колії. Половину приміських потягів сьогодні скасували — у мене вихідний. А тепер ти розказуй, — батько кивнув на тіло на підлозі.

Геннадій, не кваплячись, підвівся, стираючи липку кров з лиця:

— Ми тільки вийшли на вулицю, і ґевал узявся нас переслідувати. Я завернув додому, він погнався за нами, наздогнав на площадці і… я не встиг зачинити двері. Потім він наскочив на мене і став душити.

Генин батько проникливо подивився на сина і не став нічого перепитувати. Діставши із шухляд коридорної шафи два мотки прозорого пакувального скотчу, він кинув один Гені і сказав: