Ральф кивнув. Ніякої їжі з вівторка, як і ніяких зупинок для відвідування туалету. Луїза може витратити пенні, він же мав намір окупувати кабіну чоловічого туалету й спустити кілька доларів.

— Ходімо, — сказав Ральф, вимикаючи мотор. — Спочатку туалет, потім перекуска.

По дорозі Луїза сказала йому (мовлячи трохи манірно), що навряд чи Міна або Сімона повідомили про її зникнення. Коли Ральф обернувся до неї, щоб запитати про причини такої впевненості, він здивувався, побачивши, що жінка почервоніла.

— Вони ж знають, що я багато років закохана в тебе.

— Ти жартуєш?

— Ні, звичайно, — ще дужче бентежачись, відповіла Луїза. — Керолайн теж здогадувалася. Деякі жінки протестували б, але вона знала, наскільки все цнотливо. І наскільки я необразлива. Вона була такою гарною, Ральфе.

— Так.

— Загалом, вони подумають, що ми… Ну, сам розумієш.

— Усамітнилися по-французькому?

Луїза розсміялася:

— Щось на кшталт цього.

— А тобі б хотілося усамітнитися, Луїзо?

Жінка, ставши навшпиньки, шепнула йому на вухо:

— Якщо ми виберемося з цієї пригоди живими, ти тільки запитай.

Ральф поцілував її в куточок рота й прочинив вхідні двері:

— Можете розраховувати на мене, мадам.

Вони розійшлися, а коли Ральф знову приєднався до неї, Луїза була одночасно замислена і вражена.

— Не можу повірити, що це я, — тихо мовила вона. — Хвилини зо дві розглядала себе в дзеркало, але не вірю своїм очам. Зникли «гусячі лапки» у куточках очей і, Ральфе… моє волосся. — Темні іспанські очі дивилися на нього, іскрячись подивом. — А ти! Боже мій! Навряд чи ти мав такий вигляд навіть у сорок років.

— Ні. Але ти б подивилася на мене в тридцять — суцільний натиск і сила.

Луїза хихикнула: