Скот перекидається на спину. Він лежить на нижніх приступках сходів, одягнений лише у фланелеву сорочку, свої спідні труси та білі спортивні шкарпетки з дірками на п’ятах. Одна його ступня майже торкається підлоги. Він надто ошелешений, щоб закричати. У його роті смердить, як усередині купи свинячого гною. Цей останній «гуп» здався йому жахливим, і його багата уява намалювала йому кухню, що вся залита кров’ю Пола. Він намагається закричати, але його приголомшені, мляві легені вичавлюють із себе лише якийсь тихий переляканий писк. Він кліпає очима й бачить, що крові ніде немає, а Пол лежить обличчям униз у цукрі, що висипався з розбитої чаші, яка розкололася на чотири великі черепки й безліч дрібних. Цей уже ніколи не танцюватиме танго, каже іноді тато, коли щось розбивається, склянка або тарілка, але зараз він нічого такого не каже, лише стоїть над своїм нерухомим сином у своєму жовтому робочому пальті. На його плечах і в його скуйовдженому волоссі, яке вже почало сивіти, ще не розтанув сніг. В одній руці, прикритій рукавицею, він тримає поліно. Позад нього лежать розкидані по підлозі інші дрова з його оберемка. Двері досі відчинені, й холодний протяг проникає в дім. І тепер Скот бачить, що кров є, зовсім трохи крові, яка тече цівкою від лівого вуха Пола й стікає по його щоці.

— Тату, він мертвий?

Тато кидає поліно в ящик для дров і відгортає назад своє довге волосся. У щетині на його щоках тануть сніжинки.

— Ні, він живий. Це була б надто легка смерть.

Він підходить до дверей чорного ходу і з виляском зачиняє їх, щоб не було протягу. Кожен його рух виражає роздратування, але Скот не раз бачив, як він так поводиться — коли йому приносили офіційні повідомлення про сплату податків або з вимогою послати дітей до школи, — і він абсолютно переконаний у тому, що насправді тато відчуває страх.

Тато повертається й дивиться на свого сина, який лежить на підлозі, переступаючи з ноги на ногу, що взуті в чоботи. Потім дивиться на свого другого хлопця.

— Допоможи мені затягти його до підвалу, Скуте.

Було б нерозумно ставити якісь запитання татові, коли він тобі щось наказує, але Скот наляканий. Крім того, він майже голий. Він спускається до кухні й одягає штани.

— Навіщо, тату? Що ти хочеш робити з ним?

І на його превеликий подив, тато його не б’є. Навіть не кричить на нього.

— Нехай я буду проклятий, якщо я знаю. Ти зв’яжеш йому руки й ноги, поки я подумаю, що робити далі. Поквапся. Він відійшов не надовго.

— А це справді психодіотизм? Як у Ландреусів? І як у твого дядька Тео?