Коли випадав сніг, дорога ставала ще гіршою, а холод робив її іще гіршою — тож, коли приходив холод, ми не вибиралися з хати. Проте того року спочатку не було так погано.

Ми навіть ставили на Різдво ялинку. Бували роки, коли тато провалювався у стан психодіотизму або просто поринав у дивні роздуми, й тоді ми не мали ані ялинки, ані подарунків. — Він коротко й невесело засміявся. — Якось на Різдво він не давав нам спати до третьої ранку, примушуючи нас читати Апокаліпсис, про те, як розламувалися глеки, про пошесті, про вершників на конях різних кольорів, а тоді викинув Біблію на кухню й загорлав: «Хто написав усю цю хрінову нісенітницю! І які недоумки вірують у неї?» Коли тато починав горлати, Лізі, він горлав не гірше, аніж капітан Ахав[58] в останні дні існування свого «Пеквода». Але те Різдво, про яке я тобі розповідаю, було спочатку досить приємним. Знаєш, що ми тоді робили? Ми всі вирушили до Пітсбурґа, де ходили по крамницях і де тато навіть повів нас у кіно — Клінт Іствуд[59] грав там копа і перестріляв мало не все містечко. Від тієї стрілянини в мене розболілася голова, а від попкорну заболів живіт, але мені здавалося, ще ніколи у своєму житті я не переживав такого довбаного чудового дня. Я повернувся додому й почав писати оповідання, в якому про все це розповідалося, й увечері прочитав його Полові. Певно, то була страхітлива фігня, але йому сподобалося — так він мені сказав.

— Схоже, він був чудовим братом, — обережно сказала Лізі.

Проте її обережність була зайвою. Він навіть її не почув.

— Я розповідаю тобі все це, аби ти відчула, що все в нас було тоді дуже добре, майже як у нормальній родині, якщо існує така річ, як нормальна родина, в чому я сумніваюся. Але… але.

Він замовкає, замислившись. Потім говорить далі:

— Потім одного дня — до Різдва залишалося вже зовсім небагато — я був нагорі, у своїй кімнаті. Було холодно — холодно, як у відьми за пазухою, — і скоро мав піти сніг. Я лежав у ліжку, читаючи свій урок з історії, але потім виглянув у вікно й побачив тата, який ішов через двір із оберемком дров у руках, і я спустився задніми сходами, щоб допомогти йому скласти дрова в ящик, щоб вони не обдерлися, бо тато завжди лютував, коли підлога біля печі була всіяна уламками кори. А Пол був

10

10

Пол сидить за столом на кухні, коли його молодший брат, якому лише десять років і якого вже давно треба підстригти, спускається задніми сходами, наступаючи на незав'язані шнурки своїх кедів. Скот думає, чи не запропонувати Полові піти покататися на санчатах із гірки за сараєм, коли дрова буде укладено. Якщо тато не накине їм іще якусь роботу, само собою зрозуміло.