Пол Лендон, стрункий, високий і вже вродливий у свої тринадцять років, сидить над розкритою книжкою. Це «Вступ до алгебри», і Скот не має жодних підстав припускати, що Пол робить щось інше, аніж розв’язує якісь приклади з іксами, аж поки Пол не обертає голову й не дивиться на нього. Скот іще має перед собою три сходинки, які відокремлюють його від підлоги, коли перехоплює погляд Пола. Це відбувається за мить до того, як Пол кинеться на свого молодшого брата, на якого він жодного разу не підняв руку за всі роки їхнього спільного життя, але цієї миті Скотові вистачило, щоб переконатися: ні, Пол не просто сидів за столом і зубрив алгебру. Ні, він не просто навчався, не просто повторював свій урок.

Пол причаївся в засідці.

І не порожнечу він бачить в очах брата, коли Пол підхоплюється зі свого стільця так рвучко, що стілець відлітає назад до стіни, він бачить у них психодіотизм найчистішої проби. Ці очі вже не сині. Щось прорвалося в мозок поза ними і наповнило їх кров’ю. Криваві плями червоніють у кутиках.

Інша дитина прикипіла б до місця й була б убита страховищем, яке лише годину тому було звичайним братом, який нічого не мав на думці, крім вивчення свого уроку, а може, ще міркував про те, що вони зможуть подарувати татові на Різдво, коли об’єднають свої заощадження. Скот, проте, був звичайною дитиною не більшою мірою, аніж Пол. Звичайні діти ніколи не змогли б вижити в родині Скаженого Лендона, і не випадає сумніватися в тому, що лише досвід співжиття з батьковим божевіллям рятує Скота тепер. Він упізнає психодіота одразу, коли його бачить, і не марнує часу на сумніви. Він умить обертається і намагається втекти нагору сходами. Але встигає зробити лише три кроки, перш ніж Пол хапає його за ноги.

Загарчавши, як собака, на чиє подвір’я проник хтось чужий, Пол хапає Скота за гомілки й висмикує ноги свого молодшого брата з-під нього. Скот хапається за перила і тримається за них, щоб не впасти. Він викрикує лише два слова: «Тату, рятуй!», а тоді замовкає. Крик вимагає затрати енергії. А йому потрібні всі його сили, щоб відбити напад.

Звичайно ж, він не має досить сили для цього. Пол на три роки старший, на півсотні фунтів важчий і набагато сильніший. А крім того — він збожеволів. Якби Пол відірвав його від перил, Скот дістав би тяжкі поранення або був би вбитий, попри свою швидку реакцію, але замість Скота Полові дістаються вельветові штани Скота та обидва кеди, які він забув зашнурувати, коли підхопився з ліжка.

(«Якби я зашнурував тоді кеди, — розповість він набагато пізніше своїй дружині, коли вони лежатимуть у ліжку на другому поверсі готелю „Оленячі роги“ у Нью-Гемпширі, — то ми, поза всяким сумнівом, не лежали б тут із тобою сьогодні вночі. Іноді я думаю, Лізі, що все моє життя — це двоє незашнурованих кедів сьомого розміру».)