— А що ж у нього іще, Скоте? Потримай його голову, якщо не хочеш, щоб вона билася об сходи, поки я тягтиму його вниз. Він відійшов не надовго, я тобі кажу, й коли він почне знову, тобі може не пощастити так, як пощастило тепер. Мені також. Психодіоти дуже сильні.
Скот робить так, як звелів йому тато. Це шістдесяті роки, це Америка, люди скоро висадяться на Місяць, але тут їм треба дати раду з хлопцем, який за одну мить перетворився на первісного дикуна. Батько просто приймає цей факт до відома. Після перших приголомшених запитань те саме робить і син. Коли вони стягують Пола в підвал, він починає смикатися, і якісь хрипкі звуки утворюються в його горлі. Скажений Лендон обхоплює горло свого старшого сина пальцями й починає душити його. Скот нажахано зойкає і намагається зупинити батька.
— Тату, не треба!
Скажений Лендон вивільняє одну руку від того, що вона досі робила, на одну мить, протягом якої він устигає тицьнути нею назад і вдарити свого молодшого сина. Скот відлітає назад, наштовхується спиною на стіл і з розгону сідає на брудну підлогу підвальної кімнати. Тут стоїть стародавній ручний друкарський верстат, що його Пол якось примусив запрацювати. Він надрукував на ньому кілька оповідань Скота, і то були перші публікації творів його молодшого брата. Ручка цього бегемота вагою чверть тонни боляче впирається у спину Скота, й він скоцюрблюється, скрививши від болю обличчя й дивлячись, як тато знову починає душити Пола.
— Тату, не вбивай його!
— Я його не вбиваю, — каже старший Лендон, не озираючись назад. — Я мусив би його вбити, але я цього не роблю. Принаймні поки що. Він може завдати мені чимало клопоту, але він мій син, мій довбаний першонароджений, і я не стану його вбивати, якщо в цьому не буде потреби. Але боюся, що буде. Господи, спаси й помилуй! Але цей час іще не настав. Хай я буду проклятий, якщо я тепер його вб’ю. Але не можна дозволити, щоб він знову прийшов до тями. Ти ніколи не бачив таких людей, а я бачив. Мені пощастило на сходах, бо я був позад нього. Якби ми обидва були внизу, я міг би ганятися за ним дві години і ніколи його не зловив би. Він бігав би по стінах і по клятущій стелі. А потім, коли я виснажився б…
Старший Лендон відриває руки від горла Пола і пильно вдивляється в біле як крейда обличчя. Цівка крові з Полового вуха, здається, вже не тече.
— Ось так. Як тобі це подобається, паскуднику, мать твою перетак? Він знову відключився. Але не надовго. Дістань із-під сходів моток мотузки. Це допоможе стримувати його, поки ми не принесемо із сараю ланцюг. А потім я не знаю. Потім видно буде.