У кухні тато обертає тачку й котить її прямо до дверей, які ведуть у підвал і які він зачинив та взяв на засув. Колесо тачки залишає слід на розсипаному цукрі. Скот ніколи цього не забуде.

— Відчини двері, Скоте.

— Тату… а якщо він там, одразу за дверима?

Тоді я зіб'ю його з ніг цією штуковиною. Якщо ти хочеш зберегти якусь надію, що він житиме, то не базікай дурниць і відчини ці хрінові двері!

Скот відсуває засув і відчиняє двері. Пола за ними немає. Скот може бачити розмиту тінь Пола, ще прив’язаного до стовпа, і напруження десь у його тілі, що мало не розривало його, трохи послаблюється.

— Відступи вбік, сину.

Скот відступає вбік. Батько підкочує тачку до першої приступки сходів, які ведуть у підвал. Потім, хрюкнувши від натуги, перекидає її, загальмувавши колесо ногою, коли воно закрутилося назад. Ланцюг падає на сходи з брязкотом, у якому нічого немає від музики, розколовши дві приступки й посунувши вниз. Тато відпихає тачку вбік і сам спускається сходами донизу, підійшовши до ланцюга, що застряв десь посередині свого спуску, і штовхаючи його ногами перед собою до самого низу. Скот рушає за ним і, коли переступає через першу зламану приступку, бачить Пола, який нахилився вбік від стовпа, ліва сторона його обличчя тепер укрита кров’ю. Кутик рота перекривлений без ніякого виразу. Один із зубів лежить у нього на плечі, на сорочці.

— Що ти йому зробив? — майже зойкає Скот.

— Тріснув його дошкою по голові, я не мав іншої ради, — відповідає батько дуже дивним для себе тоном вибачення. — Він став приходити до тями, а ти все ще вовтузився у сараї. З ним усе буде гаразд. Їм дуже важко завдати серйозної шкоди, коли вони стають психодіотами.

Скот майже його не чує. Коли він побачив Пола, залитого кров’ю, то все, що відбулося на кухні, вмить вивітрилося з його голови. Він намагається обминути тата й кинутися до брата, але тато перехоплює його.

— Не підходь до нього, якщо хочеш залишитися живий, — каже Скажений Лендон, і Скота зупиняє не так рука, що схопила його за плече, як жахлива ніжність, яку він чує в голосі батька. — Бо він почує тебе нюхом, якщо ти підійдеш надто близько. Навіть непритомний. Почує тебе нюхом і вмить прийде до тями.

Він зустрічається очима з поглядом свого молодшого сина і киває головою.

— О, так. Він тепер як дикий звір. Людожер. І якщо нам не пощастить знерухомити його, нам доведеться вбити його. Ти зрозумів?

Скот киває головою, потім схлипує гучним схлипуванням, схожим на крик віслюка. З тією самою жахливою ніжністю тато простягує руку, витирає соплі в нього під носом і, змахнувши рукою, струшує їх на підлогу.