Але, бувало, він був такий активний лише протягом десяти або дванадцяти хвилин, а потім зупинявся. Певно, це було в ті дні, коли тато давав йому своє зілля. Він тоді присідав навпочіпки, щось бурмотів, а потім падав набік, запихав руки між ногами і засинав. Коли він зробив це вперше, тато одягнув йому два шкіряні паси, які він заздалегідь виготовив, хоча той пас, якого він застебнув йому на шиї, мабуть, ліпше назвати нашийником, чи не так? У ті паси були вроблені великі металеві кільця. Він протяг ланцюги в ті кільця, тракторний ланцюг крізь кільце на поясі, а легший ланцюг — крізь кільце на нашийнику, під його потилицею. Потім він скористався ручною паяльною лампою, щоб наглухо заварити ті кільця. Ось так і було прикуто Пола. Коли він прокинувся, то був у нестямі від люті, побачивши себе в такому становищі. Здавалося, він готовий розвалити будинок. — Розплесканий носовий акцент сільської Пенсільванії настільки проник у його голос, що його «будинок» (house) прозвучав майже по-німецькому — Haus. — Ми стояли вгорі над сходами, дивлячись на нього, і я просив тата звільнити його від ланцюга, поки він не зламав собі шию або не задушився, але тато сказав, він не задушиться, і тато мав рацію. Десь через три тижні він став тягати стіл і навіть зігнув центральний стовп — сталевий центральний стовп, який підпирав стелю, але жодного разу не зламав собі шию і жодного разу не задушився.

Потім тато кілька разів підсипав йому своє зілля в надії, що я зможу забрати його з собою в Місячне Коло — я тобі казав, що ми з Полом так називали те чарівне місце?

— Казав, Скоте.

Тепер і Лізі заплакала. Вона дозволила сльозам текти, не бажаючи, щоб він побачив, як вона втирає собі очі, не бажаючи, щоб він побачив, як їй шкода того хлопчика, якому довелося так багато пережити в тому фермерському будинку.

— Тато хотів побачити, чи зможу я взяти його туди і покращити його стан, як було тоді, коли тато різав його, або того одного разу, коли тато тицьнув йому в око плоскогубцями, й воно розпухло, а Пол кричав і кричав, бо майже нічого не бачив, або того разу, коли тато накричав на мене й сказав: «Скуте, ти поганий байстрюк і сучий виродок!» за те, що я приніс у дім весняну багнюку, і він збив мене з ніг, і я зламав свого куприка й не міг добре ходити. Але потім я розходився й одержав бул… ну ти знаєш, винагороду… і з моїм куприком усе стало гаразд. — Він притуляється до неї. — А тато це побачив, поцілував мене і каже: «Скоте, таких, як ти, один на мільйон. Я люблю тебе, малий виродку». А я поцілував його й сказав: «Тату, таких, як ти, один на мільйон. Я люблю тебе, великий виродку». І він засміявся. — Скот відсувається від неї, і навіть у темряві вона бачить, що обличчя в нього стало зовсім дитячим. І вона бачить на ньому вираз розгубленого подиву. — Він так сміявся, що мало не впав зі стільця — я розсмішив свого батька!