Тут западає тривала пауза. Його густе волосся неспокійно треться об її шию та груди і нарешті він каже тоненьким і ніби силуваним дитячим голосом:
— Власне, одного разу я таки його відсунув, але двері так і не відчинив… Я ніколи не відчиняв двері до підвалу, поки не повертався тато, а коли тато був удома, Пол лише верещав і гримів ланцюгами, а іноді пугукав, як пугач. І коли він так пугукав, тато, бувало, пугукав йому у відповідь… це було кумедно, ти знаєш, як вони пугукали один на одного… Тато на кухні й… ти знаєш… той, посаджений на ланцюг у підвалі… й мені було страшно, бо, хоч я й розумів, що це жарт, а проте було схоже, вони обидва збожеволіли… збожеволіли і стали розмовляти один з одним мовою пугачів… і тоді я думав: «Лише один нормальний тут залишився, і це я. Лише один не скотився до психодіотизму, й цьому одному лише одинадцять років, і що вони сказали б, якби я пішов до крамниці Мюлі й розповів там про все?» Але я розумів, що з Мюлі в мене нічого не вийде, бо якби тато був удома, він би просто побіг за мною й повернув мене назад. А якби його не було вдома… якби вони мені повірили й прийшли зі мною до нашого будинку, вони вбили б мого брата… якщо мій брат і досі тут, із нами… і забрали б мене із собою… і віддали б мене до Будинку для Вбогих. Тато казав, що якби він не опікувався мною та Полом, то нас віддали б до Будинку для Вбогих, де вони вдягають мішечок на твою цюцюрку, якщо ти пісяєш у ліжко… а великі хлопці… великі хлопці примушують тебе всю ніч смоктати їм пеніс…
Він замовкає, ніби опиняється десь між тим місцем, де він зараз є, і тим, де він тоді був. За стінами «Оленячих рогів» вітер налітає могутніми поривами, і будинок тріщить і стогне. Лізі хочеться вірити, що те, що він їй розповідає, не може бути правдою — що це якісь багаті й моторошні дитячі галюцинації, — але вона знає, що це правда. Кожне його жахливе слово правда. Коли він починає говорити далі, вона чує, як він намагається віднайти свій дорослий голос, своє доросле «я».
— У психіатричних лікарнях є пацієнти — часто це люди, що зазнали катастрофічних травм у лобних частках головного мозку, — які повертаються у тваринний стан. Я про це читав. Але такий процес зазвичай відбувається протягом багатьох років. А з моїм братом це сталося
Скот робить ковтальний рух. У його горлі щось клацає так голосно, ніби він натиснув на вимикач електричного освітлення.