— Так! — вигукнула Лізі, намагаючись перекричати гуркіт грому.

— Що так? — крикнула Аменда їй у відповідь. Вона знову сміялася.

— Так, я хочу вбити його!

— І я сказала те саме! Я допоможу тобі! — гукнула Аменда, і тут залопотіли перші краплі дощу, й вони побігли до машини, обидві сміючись і тримаючи з’єднані руки над головою.

6

6

Вони встигли сховатися під дашком автомобіля раніше, ніж почалася перша з півдванадцятка злив, які випали того полудня, і в такий спосіб їм пощастило залишитися сухими, бо якби вони бодай трохи затрималися, то вимокли б до рубця; через тридцять секунд по тому, як упали перші краплі, вони вже не могли бачити найближчого столика для пікніка, що був не далі як за двадцять ярдів. Дощ падав холодний, а в машині було тепло, й шибки вікон одразу запотіли. Лізі запустила мотор і ввімкнула склообігрівач. Аменда схопила мобільник Лізі.

— Пора зателефонувати міс Баґі Бамперс, — сказала вона, назвавши Дарлу її дитячою кличкою, якої Лізі не чула вже багато років.

Лізі подивилася на свого годинника й побачила, що вже по третій. Небагато шансів, що Канті й Дарла (колись відома, як Баґі Бамперс — і ненавиділа ж вона це прізвисько!) досі обідають.

— Мабуть, вони вже у дорозі від Портленда до Оберна, — сказала вона.

— Так, мабуть, вони там, — погодилася Аменда, говорячи до Лізі таким тоном, ніби Лізі була ще дитиною. — Тому я й хочу зателефонувати на мобільник міс Баґі.

«Це Скот винен, що я досі технологічно так погано озброєна, — хотіла була сказати Лізі. — Після того як він помер, я дедалі більше відстаю від прогресу. Я досі навіть не купила плеєра DVD, тоді як усі вже його мають».

Але вона сказала зовсім інше:

— Якщо ти назвеш Дарлу міс Баґі Бамперс, то вона вимкне слухавку, навіть якщо впізнає, що це ти.

— Я ніколи так не зроблю, — відказала Аменда, дивлячись на зливу. Вона перетворила вітрове скло БМВ на річку зі скляним дном. — А ти знаєш, чому я та Канті мали звичай так її називати й чому це було так підло з нашого боку?

— Ні.