У принципі, чого вона мала боятися — вона не була втікачкою, Ґрінлон не був в’язницею, а отже, й Аменда не була в’язнем, але її босі ноги… справді, як вона могла б пояснити, чому на її довбаних ногах немає ані взуття, ані шкарпеток? І…

«Я взагалі нічого не думала, я лише дотримувалася послідовності своїх кроків. Як ото готують страву за якимсь рецептом. Так, ніби я гортаю куховарську книгу й знаходжу наступну сторінку білою».

— Крім того, — правила своє Аменда, — слід подумати й про Дарлу та Канті. Ти все добре зробила сьогодні вранці, Лізі, я тебе не критикую, але…

— Ні, ти мене критикуєш, — сказала Лізі. — І правильно критикуєш. Бо якщо ми й не вклепалися ще в халепу, то незабаром уклепаємося. Я не хотіла б приїхати до твого дому надто рано або залишатися там надовго, якщо Дулей стежить за ним також…

— А Дулей про мене знає?

І якщо туїція мене не обманює, то ви маєте таку собі психовану сестричку, до якої ви теж поспішаєте, хіба ні?

— Я думаю… — почала Лізі й одразу зупинилася. Такий ухильний спосіб констатації тут не годиться. — Я знаю, що він знає, Мендо.

— А проте він не Карнак Великий. Він не може бути у двох місцях водночас.

— Так, але я не хочу зустріти копів також. Я не хочу, щоб вони до цього були якось причетні.

— Їдьмо до Панорами, Лізі. Ти знаєш, до Чудової Панорами.

Чудовою Панорамою місцеві жителі називали місцевість для пікніків, звідки відкривався вид на озеро Касл-Лейк та на басейн Літл-Кін-Понд. Це було біля входу до Центрального парку Касл Рока, й там було багато майданчиків для паркування і навіть кілька портосанів.[70] І дуже ймовірно, що наприкінці дня та ще з грозою, яка наближається, там нікого не буде. То було дуже добре місце для того, щоб зупинитися, подумати, оцінити свої можливості й убити трохи часу. Мабуть, Аменда і справді була генієм.

— Тікаймо-но з центральної вулиці, — сказала Аменда, стягуючи на горлі комір своєї піжами. — Я почуваю себе, як стриптизерша в церкві.

Лізі обережно звернула в бічний провулок — тепер, коли вона якнайменше хотіла мати якісь справи з департаментом шерифа, вона сповнилася абсурдною впевненістю в тому, що неодмінно втрапить у якусь дрібну дорожню аварію, перш ніж устигне залишити позад себе всі машини, з якими вона могла б зіткнутися — і взяла напрямок на захід. Через десять хвилин вони вже були перед знаком, на якому було написано

Державний парк Касл Рока

Надаються пікнікові та туалетні послуги