Амендина пушка виявилася револьвером марки «Патфіндер-22», і коли Аменда подала його Лізі, він уклався в її руку так зручно, ніби був виготовлений за її особистим замовленням. Аменда тримала його в коробці для черевиків на верхній полиці стінної шафи у спальні. Лізі вистачило легенького натиску пальцем, щоб обернути барабан.

— Ісус подбав про нас, Мендо, револьвер заряджений!

Так, ніби Хтось Там Угорі розгнівався на Лізі за її блюзнірську репліку: небо несподівано розкрилося й полив черговий дощ. За хвилину по шибках вікон та по водостічних ринвах залопотів град.

— Що робити самітній жінці, коли до неї вривається ґвалтівник? — запитала Аменда. — Навести на нього незаряджений револьвер і гукнути: Бабах!? Лізі, допоможи мені його застебнути, гаразд? — Аменда надягла джинси, а тепер підставила Лізі свою худу спину, щоб вона застебнула їй ліфчик. — Щоразу коли я намагаюся це зробити, мої руки мало не вбивають мене. Тобі треба було занурити мене бодай один раз у твоєму озері.

— Я мала досить мороки, щоб забрати тебе від нього, й мені було не до того, щоб охрестити тебе в ньому. Богу дякувати, мені це вдалося, — сказала Лізі, застібаючи гачки. — Ти не хочеш одягти свою червону блузку з жовтими квітами? Мені вона дуже подобається на тобі.

— Вона показує мій живіт.

— Амендо, в тебе немає живота.

— Він у мене є — навіщо, в ім’я Ісуса, Марії та Йосипа-теслі, ти витягаєш кулі?

— Щоб я не відстрелила собі коліно, — сказала Лізі, опустивши кулі в кишеню джинсів. — Я заряджу його потім.

Хоч вона й не була певна, що зможе навести його на Джима Дулея і натиснути на спусковий гачок. Певно, для цього їй треба буде згадати про свій консервний ніж.

Але ж ти хочеш його позбутися. Так чи ні?

Безперечно, хоче. Він знущався з неї. Це по-перше. Він був небезпечний. Це по-друге. Вона не могла довірити цю роботу нікому іншому — це по-третє й, мабуть, усе. Проте вона дивилася на «Пагфіндер» із якимсь зачаруванням. Скот досліджував вогнепальні рани, пишучи один зі своїх романів «Мощі», вона була в цьому певна, — і вона зробила помилку, заглянувши в його папку, де було дуже багато бридких фотографій. Тільки тоді вона зрозуміла, як пощастило Скотові того дня в Нешвілі. Якби куля Коула влучила в ребро й роздробила його…

— А чом би нам не взяти його з собою в коробці для черевиків? — запитала Аменда, надягаючи просту теніску (з написом ПОЦІЛУЙ МЕНЕ ТАМ, ДЕ СМЕРДИТЬ, — ЗУСТРІНЬ МЕНЕ В ПУЦІ) замість тієї блузки з ґудзиками, яка подобалася Лізі. — Там, у коробці, є також запасні кулі. Ти можеш перев’язати її, поки я дістану м’ясо з морозильника.