Таке лагідне співчуття, така материнська стурбованість настільки не відповідали вдачі Аменди, що Лізі охопило відчуття нереальності.

— Усе гаразд, — відповіла вона. — Я лише дала відпочити очам.

— Ти не заперечуєш, якщо я подивлюся цей фільм? Я знайшла його серед інших записів Скота. Більшість із них здаються справжнім мотлохом, але мені завжди хотілося подивитися цей фільм, адже я його так ніколи й не бачила. Може, він допоможе мені не думати про інше.

— Я не заперечую, — сказала Лізі, — але мушу тебе попередити. Я певна, що десь посередині частину запису стерто. Це стара стрічка.

Аменда пильно роздивлялася задню частину коробки.

— Джеф Бридж тут схожий на дитину.

— Він такий і є, хіба ні? — байдужим тоном сказала Лізі.

— А Бен Джонсон помер… — вона урвала свою фразу. Мабуть, я ліпше не стану його дивитися. Ми можемо не почути, коли прийде твій бойфре… Ми можемо не почути Дулея, коли він прийде.

Лізі зняла кришку з коробки для взуття, дістала звідти «Патфіндер» і показала ним на сходи, які вели вниз до сараю.

— Я замкнула двері над зовнішніми сходами, — сказала вона, — і тепер сюди можна увійти лише тут. А я постійно спостерігаю за цими дверима.

— Він може підпалити внизу сарай, — нервово сказала Аменда.

— Він не захоче мене підсмажити — яка йому буде з цього втіха?

А ще Лізі подумала: А ще я маю куди піти. Поки в моєму роті зберігається такий солодкий присмак, який у ньому є тепер, існує місце, куди я можу піти, і не думаю, що в мене будуть проблеми з тим, щоб забрати туди й тебе, Мендо. Навіть два гамбургери та дві склянки Кул-Ейда не витіснили цей приємний солодкий смак із мого рота.

— Ну гаразд, якщо ти певна, що це тебе не потурбує…

— Хіба схоже, що я готуюся до випускних іспитів? Дивися свій фільм.

Аменда повернулася до алькова.

— Сподіваюся, цей відеомагнітофон іще працює.

Вона розмовляла як жінка, що знайшла старий грамофон і стосик старих ацетатних платівок.