Величезна потвора, що причаїлася між деревами, шугнула вперед якимсь майже непомітним рухом і схопила Дулея. Плоть навколо отвору в його притупленій морді на якусь мить зібралася складками чи такими собі величезними зморшками, й Лізі пригадалося, як Скот лежав на гарячому гудроні того дня в Нешвілі. Коли почулося форкання та хрускіт і останні, здавалося, нескінченні зойки Дулея, вона згадала, як Скот прошепотів Я чую, як він їсть. Вона згадала, як він склав свої губи у формі вузької літери О, і з досконалою ясністю пригадала, як між ними бризнула кров, коли він спробував відтворити цей неймовірно бридкий звук чвакання, який годі було описати; то були крихітні рубінові краплини, що, здавалося, зависали в розпеченому повітрі.

І тоді вона кинулася навтіки, хоч могла б заприсягтися, що не мала найменшого уявлення, як і куди їй втікати. Вона побігла вистрибом стежкою назад до вкритого люпином пагорба, геть від того місця поблизу від Дерева з Дзвінком і Лопатою, де Довгий хлопець живцем пожирав Джима Дулея. Вона знала, що він робить їй та Аменді послугу, але вона знала також, що в ліпшому випадку це послуга тимчасова, бо якщо в цю ніч вона й виживе, то буде вільна від Довгого хлопця не більшою мірою, аніж був вільним від нього Скот, а він відчував свою залежність від нього щодня, від самого свого дитинства. Тепер же Довгий хлопець поклав на неї око так само, включив її до свого моменту, який ніколи не закінчується, до свого жахливого погляду, який вбирає у себе весь світ. Відтепер їй треба бути дуже обережною, надто коли їй трапиться прокинутись опівночі… й Лізі спало на думку, що ночам її спокійного сну настає кінець. У передсвітанкові години їй треба буде уникати поглядом дзеркал, віконних шибок, а надто вигнутих поверхонь скляного посуду, один Бог знає чому. Вона муситиме робити все можливе, аби вберегти себе.

Якщо їй пощастить залишитися живою цієї ночі.

Він дуже близько, моя люба, — прошепотів Скот, коли лежав тремтячи на розпеченому гудроні. — Дуже близько.

Позад неї Дулей зойкав і верещав, ніби ніколи не збирався замовкнути. Лізі подумала, вона збожеволіє від тих зойків. Якщо досі не збожеволіла.

11

11

Якраз перед тим, як вона вибігла з лісу, зойки Дулея нарешті стихли. Вона не побачила Аменди. Це наповнило Лізі новим жахом. А що як її сестра кинулася навтіки й забігла невідь-куди? Або вона десь поблизу, але лежить у позі ембріона, знову у ступорі й невидима в темряві?

— Амендо! Амендо!