— Це машина вкрадена? — запитала Аменда.
— Та певно, — сказав Бекман.
До них підійшов заступник шерифа, якого Лізі не знала. Він був високий, зростом футів шість із половиною;[81] здавалося правилом, що всі ці люди мають бути високими. Він був також широкий у плечах. Він відрекомендувався як заступник шерифа Енді Клатербак і потис Лізі руку.
— А, — сказала вона. — Діючий шериф.
Він усміхнувся їй осяйною усмішкою.
— Ні, Норис повернувся. Сьогодні він у суді, але він повернувся. А я знову — колишній заступник шерифа Клатербак.
— Вітаю вас. А це моя сестра Аменда Дебушер.
Клатербак потиснув Аменді руку.
— Радий познайомитися, міс Дебушер. — А тоді сказав, звертаючись до обох: — Цю машину було вкрадено з магазину в Лорелі, Меріленд. — Він подивився на неї, заклавши великі пальці за пояс. — А ви знаєте, що у Франції вони називають «Крузер ПТ» «дорогий Джимі Кеньї»?
Аменда не виявила жодного інтересу до цієї інформації.
— Ви знайшли на ній відбитки пальців?
— Жодного, — сказав він. — Чистісінько. Крім того, той, хто водив цю машину, зняв захисне скло з плафона й розбив лампочку. Що ви думаєте про це?
— Я думаю, це
Клатербак засміявся.
— Авжеж. Але в Делавері живе один тесля на пенсії, який буде дуже щасливий, коли йому повернуть його машину, хай навіть і з розбитим плафоном та всім іншим.
— А ви щось з’ясували про Джима Дулея? — запитала Лізі.
— Насправді це Джон Дулін, місіс Лендон. Народився він у Снутерс Ноб, Теннессі. У віці п’ятьох років переселився до Нешвіла разом зі своєю родиною, потім став жити з тіткою та дядьком у Маундсвілі, Західна Вірджинія, коли його батьки і старша сестра загинули під час пожежі взимку 1974 року. Дуліну було тоді дев’ять років. Офіційною причиною пожежі оголосили браковану систему освітлення різдвяної ялинки, проте я розмовляв там зі слідчим, який уже вийшов на пенсію і який тоді розслідував цю справу. Як він сказав мені, були підстави вважати, що хлопець сам підпалив дім. Проте доказів немає.
Лізі не визнала за потрібне з’ясовувати подальші подробиці, бо, хоч би хто він був, її переслідувач уже ніколи не повернеться з того місця, куди вона його заманила. Проте вона почула, як Клатербак сказав, що Дулін провів багато років у психіатричній лікарні в Теннессі, і вона й далі вірила в те, що він там зустрівся з Ґердом Алленом Коулом і заразився одержимістю Коула