І Аменда повела її в темряву.

Лізі, трохи розгублена від цієї несподіваної пропозиції, слухняно пішла за Амендою. Старий будинок Дебушерів досі стояв на п’ятьох акрах землі в кінці Саббатус-роуд у Лісбон Фолз, десь за шістдесят миль від Касл В’ю. Заповідана спільно п’ятьом жінкам (і їхнім чоловікам, з яких тепер живими були тільки троє), вона, певно, стоятиме там, гниючи у високих бур’янах та посеред необроблених полів ще багато років, поки ціни на нерухомість зростуть достатньо, щоб спадкоємці змогли примирити свої дуже різні думки про те, що треба з нею робити. Трастовий фонд, заснований Скотом Лендоном наприкінці вісімдесятих років, оплачував податки на власність.

— Чому ти захотіла поїхати на стару ферму? — запитала Лізі, коли вони вмостилися на передніх сидіннях БМВ. — Я, здається, не зовсім це зрозуміла.

— Бо річ не в тому, що я захотіла, — сказала Аменда, коли Лізі зробила поворот і виїхала на довгу під’їзну алею. — Я просто сказала, що мені треба туди поїхати й побачити свій старий дім, бо інакше я знову можу сповзти в Зону Присмерку, тому, природно, ти не змогла мені відмовити й повезла мене туди.

— Звичайно, не змогла, — підтвердила Лізі. Вона подивилася в обидва боки, не побачила поблизу нікого — зокрема, не побачила машини департаменту шерифа, Богу дякувати — і повернула ліворуч, узявши напрямок, який через Меканік Фолз, Поленд Спрінґз приведе її до Ґрея, а потім і до Лісбона. — А навіщо ми послали Дарлу й Канті за хибною адресою?

— Бо я на цьому рішуче наполягала, — сказала Аменда. — Бо я боялася, що коли вони з’являться, то повезуть мене до мого будинку або твого будинку, або навіть до Ґрінлона, перш ніж я матиму шанс навідати маму й тата, а потім провести трохи часу в батьківському домі.

Протягом якоїсь миті Лізі не могла зрозуміти, про що це говорить Менда — навідати маму й тата? Потім до неї дійшло. Садиба родини Дебушерів була неподалік від кладовища Саббатус-Вейл. І добра матінка, й Денді були там поховані разом із бабусею та дідусем Дебушерами і Бог знає зі скількома іншими.

Вона запитала:

— А ти не боялася, що я тебе відвезу назад?

Аменда подивилася на неї поблажливим поглядом.

— А навіщо тобі було відвозити мене назад? Адже саме ти забрала мене звідти.

— Ну хоч би тому, що ти повелася, як божевільна, захотіла навідати ферму, яка стоїть покинута вже років тридцять.

— Ет, — поблажливо махнула рукою Аменда. — Я завжди вміла обвести тебе круг пальця, Лізі, — Канта й Дарла знають це обидві.

— Авжеж, ти вміла, нехай тобі грець!