Залишилися й бридкі темно-бурі плями на килимі — білий килим слимакового кольору прибрати було не можна, доки не буде винесено книжкову змію. Коли Кантата запитала про плями, Лізі пояснила їй, що з неуважності розлила на килим лак «Вуд Коут», але Аменда знала, що це не так, і Лізі здалося, що й Дарла щось теж запідозрила. Килим треба було винести, але спочатку треба було звільнитися від книжок, а Лізі не була готова розлучитися з ними. Вона й сама не знала чому. Можливо, тому, що вони були останніми з речей Скота, які тут зберігалися, останнім, що залишилося від нього.

Тому вона чекала.

2

2

На третій день після того, як сестри заходилися прибирати в кабінеті Скота, заступник шерифа Бекман зателефонував Лізі й повідомив її, що у гравійному кар’єрі, біля дороги до церкви в Стекполі, за три милі від її дому, знайдено покинутий «Крузер ПТ» з номерами штату Делавер. Чи не приїде Лізі до офісу шерифа, щоб поглянути на знайдене авто? Вони поставили його на паркувальному майданчику, сказав їй заступник шерифа, де вони тримають конфісковані машини та «наркозасоби пересування» (невідомо, що вони мали під цим на увазі). Ані Дарла, ані Канті не виявили до цього повідомлення особливого інтересу; вони знали тільки, що якийсь дивак шастав навколо, надокучаючи Лізі своїм інтересом до паперів Скота. Диваки не були чимось новим у житті їхньої сестри; у роки слави Скота вони зліталися до нього, як нічні метелики на світло. Найславетнішим серед них був, безперечно, Коул. Ані Лізі, ані Аменда не розповіли нічого такого, аби навіяти Дарлі й Кантаті думку, що цей останній належав до однієї породи з Коулом. Ніхто не згадував про вбитого кота в поштовій скриньці, й Лізі доклала чимало зусиль, щоб схилити до стриманості також заступників шерифа.

Автомобіль на смузі 7 був «Крузером ПТ», не більше й не менше, бежевого кольору, хіба що пофарбований дещо яскравіше, ніж звичайно. Він міг бути тим, який Лізі бачила, коли поверталася додому з Ґрінлона в той довгий, довгий четвер; але він міг бути одним із семи тисяч інших. Саме це вона й сказала заступникові шерифа Бекманові, нагадавши йому, що бачила його тоді, коли він виїхав їй назустріч із-поза червоної заграви призахідного сонця. Той сумно кивнув головою. Вона, звичайно, знала, що це саме та машина. Вона відчула на ній запах Дулея. Вона подумала: Я зроблю вам боляче в тих місцях, до яких ви не дозволяли доторкатися хлопцям, коли танцювали з ними в часи своєї юності, і їй довелося докласти чимало зусиль, щоб не затремтіти.