Ну тоді добре.
Мама.
Але, перш ніж він встигає набрати її номер, з’являється автобус, і у віконці пункту призначення, ніби дарунок з небес, світиться: «НОРТ САЙД». Піт раптом вирішує, що не збирається сидіти тут і чекати на містера Ходжеса. Автобусом він дістанеться додому швидше, а йому кортить додому просто зараз. Сівши в автобус, він зателефонує містеру Ходжесу й скаже, щоб він їхав до нього додому. Але спершу він подзвонить мамі і скаже, щоб вона замкнула всі двері.
Автобус майже порожній, але він все одно йде до самого кінця. І мамі дзвонити не довелося: телефон сам дзвонить у нього в руці, і він сідає. «МАМА» світиться на екрані. Зробивши вдих, він натискає «ПРИЙНЯТИ». Вона починає говорити, навіть не дочекавшись «алло».
— Ти де, Пітере? — Пітер, замість Піт. Непоганий початок. — Ти повинен був повернутися ще годину тому.
— Я їду, — каже він. — Я в автобусі.
— Слухай, нумо говорити правду, а? Автобус приїхав і поїхав без тебе. Я бачила його.
— Я не шкільним. Я звичайним. Мені потрібно було… — Що? Виконати одне доручення? Це настільки смішно, що можна й посміятися. Ось тільки зараз не до сміху. Зовсім. — Мені треба було дещо зробити. Тіна вдома? Вона не пішла до Еллен?
— Вона надворі, читає книгу.
Автобус проїжджає повз якісь ремонтні роботи на дорозі, рухаючись нестерпно повільно.
— Мам, послухай мене. Ти…
— Ні, це ти послухай
Він заплющує очі.
— Ти? Можна відповісти лише так чи ні, подробиці всі потім.
Не розплющуючи очей, він відповідає:
— Так. Це був я. Але…
— Звідки вони в тебе?
— Це довга історія, і зараз це не має значення.