Рухаючись уздовж Мейсон-стрит, де, бувало, ще швендяли люди, він намагався триматися подалі від паркану, доки не опинився навпроти свого «Цівіка». Він уже був готовий підійти до огорожі та витягти клунок з кущів, як почув по той бік вулиці кроки і низький жіночий сміх. Луїс сів за великим надгробком — коліно надто боліло, аби він міг присісти навпочіпки, — і поглянув на пару, яка гуляла дорогою. Вони йшли, обійнявши одне одного за талію, і щось у тому, як вони рухалися від однієї плями світла до іншої, нагадало Луїсові якесь старе телевізійне шоу. За мить він згадав: «Шоу Джиммі Дюранте»[148]. Що б вони зробили, якби він зараз випростався на повен зріст — розмита тінь у цьому німому місті мертвих — і гучно прокричав би до них: «Добраніч, місіс Калабаш, де б ви не були!»

Вони спинилися під ліхтарем, якраз навпроти його машини. Спостерігаючи за ними, Луїс відчув якийсь хворобливий подив і ненависть до самого себе. Ось він тут: ховається за надгробком, наче якийсь потойбічний персонаж дешевих коміксів, слідкує за коханцями. «Якщо межа між одним світом і іншим така тонка, тоді… — подумав він, і було в цьому щось дуже близьке йому. — Отже, ти можеш просто піднятися над усією цією марнотою, безладдям і хвилюванням? Видертися на дерево, пролізти на цвинтар, спостерігати за коханцями… копати ями? Так просто? Може, це божевілля? Я витратив вісім років, щоб стати лікарем, але розкрадачем могил став за одну хвилину — огидною почварою, сказали б люди».

Він затулив долонею рот, аби притлумити якісь звуки, що виривалися звідти. Луїс відчув, як нутрощі захололи від почуття цілковитого дисонансу. Воно було тут, і Луїс із вдячністю закутався в нього, мов у саван.

Коли парочка нарешті пішла, Луїс провів її нетерплячим поглядом. Вони йшли до ґанку одного з будинків. Чоловік намацав у кишені ключі, і вони зникли за дверима. Вулиця знову стала абсолютно тихою, хіба що вітер, хитаючи дерева та скидаючи мокре волосся Луїсу на лоба, гучно гудів.

Луїс побрів до огорожі, низько нахилився і в кущах намацав свій клунок. Ось вона — шершава грубість брезенту під його пальцями. Він підняв вузол. Усередині тихо дзвякнули інструменти. Чоловік відніс їх до широкої, посипаної гравієм дороги, яка починалася біля самих воріт, і спробував зорієнтуватися. Тут прямо, на розвилці поворот ліворуч. Жодних проблем.