— На мить мені здалося, що нас роз’єднало, — сказав Ґолдман.

— Ні, телефон просто вислизнув з моєї долоні, — пояснив Луїс спокійним голосом.

— Рейчел дісталася додому вночі?

— Звісно, — відповів Луїс, а сам думав про блакитну машину, її смертельну непорушність і Черча на даху. Він кинув поглядом на брудні сліди маленьких ніжок на підлозі.

— Мені потрібно поговорити з нею, — попросив Ґолдман. — Прямо зараз. Це щодо Ейлін.

— Еллі? А що з Еллі?

— Я гадаю, що Рейчел…

— Рейчел зараз не вдома, — відрубав Луїс. — Вона пішла до магазину по хліб і молоко. То що з Еллі? Розказуйте, Ірвіне!

— Нам довелося відвезти її в лікарню, — через силу відповів Ґолдман. — Їй наснився кошмар чи навіть ціла серія жахіть. Вона впала в істерику і ніяк не могла опанувати себе. Вона…

— Їй дали заспокійливе?

— Що?

— Заспокійливе, — нетерпляче повторив Луїс. — Їй його дали?

— Так, звісно. Їй дали таблетку, і вона заснула.

— Вона щось говорила? Що її так сильно налякало? — Луїс стискав телефон до болю в руці.

Тиша на тому кінці дроту — довга тиша. Луїс не підганяв старого, як би йому не хотілося.

— Те, що вона сказала, дуже налякало Дорі, — врешті заговорив Ґолдман. — Спершу Еллі щось довго бурмотіла, а потім почала плакати так гучно, що ми розчули… Дорі ледь не… Ну, ти розумієш?

— Що вона сказала?

— Вона сказала, що Оз, Великий і Грізний, вбив її маму. Тільки вона це сказала не так… Вона сказала: «Оз, Вевикий і Гвізний», як казала наша інша дочка. Зельда. Луїсе, повір, я б краще запитав це у Рейчел, та як багато ви з нею розповідали Ейлін про Зельду та її смерть?

Луїс заплющив очі. Світ м’яко вислизав у нього з-під ніг, і голос Ґолдмана, здавалося, долинав з якогось густого туману.