Та спершу — сніданок.

Він перетнув вітальню, підійшов до центрального входу та глянув на маленьку блакитну машину біля Джадового будинку. Авто виблискувало росою, а це означало, що стояло воно тут уже давно. Черч лежав на даху, але не спав. Кіт дивився на Луїса огидними каламутними жовто-зеленими очима.

Луїс швидко сховався назад, неначе хтось заскочив його за підгляданням.

Він зайшов на кухню, з гуркотом витягнув сковорідку, поставив її на плиту, взяв з холодильника яйця. Він спробував посвистіти — свистіння мало надати ранку звичної безтурботності, — та не зміг. На перший погляд, усе гаразд, але насправді ж було не так. Будинок виглядав смертельно порожнім, а скоєне минулої ночі важким каменем лежало на Луїсовій душі. Щось було не так. Чоловік побачив, як тремтить його тінь, і дуже злякався.

Він пошкандибав у ванну, прийняв кілька таблеток аспірину та запив їх апельсиновим соком. Він уже повертався назад, до плити, коли задзвонив телефон.

Луїс не кинувся відповідати миттєво, просто зупинився і глянув на апарат. Раптом він відчув себе незграбним і дурним пішаком у дивній грі, правил якої ніяк не міг збагнути до кінця.

Не піднімай слухавку, ти не хочеш відповідати, бо почуєш погані новини. Це остання ланка ланцюга, котрий веде тебе в абсолютний морок. І ти не хочеш, зовсім не хочеш знати, що чекає на тебе по той бік пітьми. Тож не відповідай, Луїсе, біжи, швидше біжи, там у гаражі є машина, заскакуй у неї і їдь. Що завгодно, але тільки не відповідай на дзвінок.

Луїс перетнув кімнату та зняв слухавку, спершись однією рукою на сушарку, як він це завжди робив. На тому кінці дроту був Ірвін Ґолдман, і, коли Ірвін привітався, Луїс побачив сліди, які перетинали кухню, — маленькі брудні сліди, — і серце завмерло у нього в грудях, а очні яблука, здавалося, от-от вилізуть з орбіт. Він подумав, що якби міг глянути на себе в дзеркало, то побачив би там обличчя божевільного з картини сімнадцятого століття. То були Ґейджеві сліди, Ґейдж був тут, він був тут минулої ночі, то де ж він тепер?

— Це Ірвін, Луїсе… Луїсе? Ти тут? Чуєш мене?

— Доброго ранку, Ірвіне, — озвався Луїс, і він уже знав, що скаже йому тесть. Він збагнув, що то за блакитна машина. Він зрозумів усе. Ланцюг… ланцюг, який веде у темряву… Луїс швидко рухався ним у глиб мороку. Якби ж йому вдалося відпустити його, перш ніж він побачить, що там, на тому кінці! Та це його ланцюг. Він сам його купив.