LXXX
— Я туди не полізу, — пирхнув Ріно, зазираючи під плиту.
— Ти щось бачиш? — поруч із велетнем сидів Тимур.
— Ні.
Хвилину тому вони витягли Лауру, яка по пояс провалилася крізь дно викопаної ями, й узялися вивчати отвір, куди, шурхочучи, осипалася земля. Психіатр, досі трохи перелякана, відчищаючись, стояла біля краю ями. Навпроти неї, осудливим поглядом пронизуючи чоловіків (так, наче вони робили щось украй бридке й аморальне), стримів Джеймі Макака.
— Тут є трос, — Ріно потягнувся рукою, намагаючись вхопити щось у темряві.
— Ти знайшов трос? — пожвавішав Тимур.
— Так, це ліфтова шахта, тепер немає сумнівів.
Частину отвору закривала обвалена бетонна плита, схоже, уламок стіни наземної частини лабораторії. Край плити притискав до кромки шахти жмут сталевих тросів різної товщини, якими колись опускався та підіймався ліфт підземного виробничого цеху.
— Дай глянути.
Ріно Ґроббелаару вдалося зачепити та підтягти до отвору один із тросів. Попри те що ним стільки років не користувалися, на металевому канаті залишалася змазка — долоня Ріно стала чорною від мастила. Тимур узяв трос із рук велетня та посмикав його.
— Туди можна спуститися, — мовив українець.
— На хріна? — як на божевільного подивився на нього Ріно.
Не відповівши, Тимур виліз із ями та присів біля свого наплічника. Він дістав одну з невипраних футболок і по шву розірвав її навпіл. Задню частину розпанахав іще надвоє, після чого кожною з ганчірок перемотав долоні, залишаючи вільним великий палець. Насамкінець чоловік натягнув на обгорнуті футболкою пальці кожної руки, від указівного до мізинця, по шкарпетці й таким чином зафіксував імпровізовані рукавиці.