Раптово деренчання та бухикання, що вчувалися від правого двигуна, вщухли. Ліза знову приклеїлася до вікна. Полум’я більше не проскакувало між лопатями, разом із тим вона помітила, що вентилятор зупиняється. Одночасно ввімкнувся інтерком і незнайомий, захриплий і напружений, голос проказав:
— Ми влетіли у птахів. Помпаж у правому двигуні. Повертаємось до Мачали.
Щойно інтерком вимкнувся, припинилося гупання з боку лівого двигуна. У салоні стало тихо. Упродовж кількох секунд було лише чути, як шурхотить повітря об фюзеляж, а тоді з кабіни пілотів вибухнули лайка та гарячкове клацання перемикачів: пілоти відчайдушно намагалися перезапустити двигуни.
— Оце вплипли, — просипів Джонні.
Швидкість літака неухильно падала. Щоб підтримувати висоту, автопілот задер ніс, відразу після чого відносну тишу розітнуло скигління сигналізації та моторошний комп’ютерний голос, який попереджав, що літак будь-якої миті може зірватися з потоку та шугонути вниз:
— STALL! STALL! STALL![100]
Без шуму двигунів усі звуки здавалися посиленими в стократ.
— Ніс униз! Ніс униз! — загукав другий пілот.
— Усе нормально, я тримаю його.
Ніс літака вирівнявся та відразу трохи опустився. Лайнер, набираючи швидкість, помчав до землі та саме завдяки цьому тримався в повітрі.
— STALL! STA… — сигналізація обірвалася.
Тільки зараз Ліза збагнула, що незнайомий голос з інтеркому належав Вілсону, просто в ньому не лишилося й сліду від жартівливості та ледь не дитячої безтурботності, котрі так і перли з командира екіпажу, коли вона сходила на борт. Лейтенант розвертав літак, готуючись до приземлення з обома непрацюючими двигунами.
Скрипнув інтерком:
— Приготуватися до аварійної посадки! Повторюю: приготуватися до аварійної посадки!
Ліза Торнтон визирнула у вікно. Земля була неймовірно близько. Крихітні халупи з брудними стінами та проіржавілими дахами миготіли під літаком із кошмарною швидкістю.
— А знаєш, що найсмішніше? — прошепотів їй у вухо Джонні. Ліза злякано глипнула на напарника. Що, в біса, смішного може бути в цій ситуації? А тоді помітила, що блондин, як і вона, вчепився пальцями в лаковані підлокітники шкіряного крісла. — Пілот здійснить аварійну посадку. Нас торохне об землю, але ми виживемо. От тільки тут немає рятувальних служб, — Джонні огидно, майже по-жіночому пискляво розсміявся. — Розумієш, Ліззі? Тут немає грьобаних пожежників і лікарів. Ми живцем смажитимемось у літаку, який повільно згорятиме, і ніхто нас не витягне. І всі оті замурзані обірванці спостерігатимуть за нашою смертю.